«Я вже й сам не знаю. В Оксфорді ми немало дискутували про це з моїм приятелем Вільямом з Оккама, який зараз в Авіньйоні. Він зронив у мою душу зерно сумніву. Бо якщо слушне лиш безпосереднє знання поодиноких явищ, тоді важко довести твердження, що подібні причини мають подібні наслідки. Те саме тіло в одних обставинах може бути холодним або гарячим, солодким або гірким, вологим або сухим - а в інших обставинах ні. Як мені відкрити той універсальний зв'язок, який дає лад всьому, якщо я не можу й пальцем ворухнути, щоб не створити безлічі нових сутностей, адже цим порухом змінюються всі просторові зв'язки між моїм пальцем і всіма іншими об'єктами? Ці зв'язки - це спосіб, яким мій розум сприймає стосунки між окремими сутностями, але звідкіля мені знати, чи справді спосіб цей універсальний і непорушний?»
«Але ж ви знаєте, що певній товщині скла відповідає певна здатність бачення, і саме тому, що ви це знаєте, тепер ви можете виготовити такі самі лінзи, як ті, які ви загубили, інакше як би ви це могли зробити?»
«Дотепна відповідь, Адсо. Справді, я сформулював твердження, що однаковій товщині скла має відповідати однакова здатність бачити. Я сформулював його, бо іншими разами у мене виникли подібні поодинокі здогади. Це ж відома річ - той, хто досліджує цілющі властивості трав, знає, що всі поодинокі зела тієї самої природи так само впливають на недужого у тому самому стані, а тому досліджувач має право сформулювати твердження, що всяке зілля такого типу сприятливо впливає на людину, яку б'є пропасниця, або що всяка лінза такого типу тією ж мірою посилює зір. Нема сумніву, що наука, про яку говорив Бекон, ґрунтується саме на таких твердженнях. Та гляди, я маю на увазі твердження про речі, а не самі речі. Наука має до діла з твердженнями і їх членами, а члени ці вказують на поодинокі речі. Розумієш, Адсо, я не можу не вірити, що моє твердження слушне, бо пізнав я його на власному досвіді, але щоб вірити в це, я мушу допустити існування універсальних законів, однак цього я не можу зробити, бо саме твердження про те, що існують універсальні закони і усталений порядок речей, означало б, що Бог теж їм підлягає, а насправді Бог аж так свобідний, що якби захотів, то єдиним чином своєї волі зробив би світ цілком інакшим».
«Отже, якщо я добре зрозумів, ви дієте і знаєте, чому так дієте, але не знаєте, звідки ви знаєте, що знаєте, як діяти?»
Мушу з гордістю сказати, що Вільям глянув на мене із захопленням: «Може, й так. Хай там як, але це пояснює тобі, чому я так мало впевнений у своїй істині, навіть коли в неї вірю».
«Ви містик, ще більший від Убертина!» - лукаво мовив я.
«Може, й так. Але, як бачиш, мене цікавить природа. І в розслідуванні, яке ми провадимо, я не хочу знати, хто добрий, а хто лихий, - мені треба лише знати, хто був учора ввечері у скрипторії, хто поцупив мої окуляри, хто залишив на снігу відбитки тіла, яке волочить ще одне тіло, і де Беренґарій. Це факти, а тоді я спробую пов'язати їх між собою, якщо це можливо, бо важко сказати, яка причина викликала який наслідок; досить втручання якогось ангела, щоб усе змінилось, тому не варто дивуватися, якщо не вдається довести, що якась одна річ є причиною іншої. Одначе пробувати треба завжди, що я й роблю».
«Важко вам жити на світі», - мовив я.
«Але я знайшов-таки Гнідого», - вигукнув Вільям, натякаючи на пригоду з конем два дні тому.
«А отже, є у світі якийсь лад!» - вигукнув я переможно.
«Отже, є трохи ладу у цій моїй бідолашній голові», - відповів Вільям.
Тут увійшов Никола і тріумфально показав майже готовий хомутець.
«А коли цей хомутець сидітиме на моєму бідолашному носі, - мовив Вільям, - можливо, моя бідолашна голова здобуде ще трохи ладу».
Увійшов новіцій і сказав, що настоятель хоче бачити Вільяма й очікує його в садку. Мій учитель змушений був відкласти свої досліди на пізніше, і ми поспішили до місця зустрічі. По дорозі Вільям вдарив себе по чолі, немов лиш тепер згадав щось, що був забув.
«До речі, - мовив він, - я розшифрував кабалістичні знаки Венанція».
«Усі?! Коли?»
«Поки ти спав. Залежить, що ти маєш на увазі, кажучи «усі». Я розшифрував знаки, які з'явилися під впливом полум'я і які ти переписав. Написи грекою мусять зачекати, аж я матиму нові окуляри».
«То що ж? Там йдеться про таємницю finis Africae?»
«Так, і ключ виявився досить легким. Венанцій міг оперувати дванадцятьма знаками зодіаку і ще вісьмома знаками п'яти планет, двох світил і землі. Всього двадцять знаків. Досить, щоб позначити ними літери латинської абетки, оскільки для позначення звуків на початку слів unum і velut[165] можна вжити ту саму літеру. Порядок літер ми знаємо. Яким же міг бути порядок знаків? Я припустив, що це порядок небесних сфер, від самого краю зодіакального ряду. Отже, Земля, Місяць, Меркурій, Венера, Сонце і так далі, а тоді знаки зодіаку у їх традиційній послідовності, починаючи від Овна і весняного рівнодення аж до Риб, як їх класифікує також Ісидор з Севільї. Якщо спробувати застосувати цей ключ, Венанцієве послання набирає сенсу».
