«Він потрібен мені так, як потрібні були Венанцієві сліди на снігу, адже вони показали, що його затягли до глека з кров'ю. Єдиноріг, про якого повідають книги, теж своєрідний слід. Якщо є слід, то мусить бути щось, що цей слід залишило».
«Але ви вважаєте, що це щось інше, ніж сам слід».
«Аякже. Слід не завжди має ту саму форму, що й тіло, яке його залишило, і не завжди він є відтиском цього тіла. Іноді він відтворює враження, залишене цим тілом в нашому розумі, тоді він є відбитком ідеї. Ідея - це знак речей, а образ, знак ідеї - знак знаку. І образ дає мені змогу відтворити якщо не саму річ, то ідею, уявлення, яке мали про неї інші».
«І цього вам досить?»
«Ні, бо правдива наука не повинна задовольнятися ідеями, які є всього лиш знаками, а має віднайти самобутню істину речей. І тому я б хотів перейти від цього відбитка іншого відбитка до того конкретного єдинорога, який був на початку цього ланцюжка. Рівно ж мені б хотілося перейти від невиразних слідів, які залишив убивця Венанція (а ці знаки могло залишити багато людей), до тієї єдиної конкретної особи, яка є цим убивцею. А це не завжди можна зробити швидко і без посередництва інших знаків».
«Але це значить, я можу говорити лише про щось, що говорить мені про щось інше і так далі, але того чогось, що є в кінці - себто істини, - може взагалі не бути?»
«А може, воно й є, і це той конкретний єдиноріг. І не турбуйся, колись ти його таки побачиш, нехай навіть він буде чорний і потворний».
«Єдинороги, леви, арабські письменники, маври загалом, - сказав тут я, - ми, безперечно, в Африці, про яку говорили ченці».
«Так, це, безперечно, Африка. А значить, нам треба знайти африканських поетів, про яких згадував Пацифік з Тіволі».
І справді, пішовши по своїх слідах назад і повернувшись до кімнати з літерою L, в одній шафі я знайшов збірку книг Флора, Фронтона, Апулея, Марціана Капелли і фульґенція.
«Отже, саме тут, за словами Беренґарія, криється пояснення якоїсь таємниці», - сказав я.
«Майже. Він ужив вираз "finis Africae", - і саме цей вираз так розсердив Малахію. Finis, себто кінець, край - може, це остання кімната, або ж... - і тут він вигукнув: - На всі сім церков Клонмакнойзу! Ти нічого не помітив?»
«Що саме?»
«Повернімось назад, до кімнати S, з якої ми вирушили!» Ми пішли назад до першої кімнати без вікон, де напис гласив: Super thronos viginti quatuor. Вона мала чотири отвори. Один виходив у кімнату Y, вікно якої відкривалося на восьмикутник. Другий виходив у кімнату Р, яка продовжувала ланцюжок YSPANIA вздовж зовнішнього фасаду. Отвір з боку башти виходив у кімнату Е, яку ми тільки-но пройшли. Потім була глуха стіна, а далі - отвір, який виходив у другу глуху кімнату з ініціалом U. Кімната S була кімнатою з дзеркалом, і щастя, що воно було при стіні праворуч від мене, інакше воно б знов мене настрахало.
Добре роздивившись мапу, я помітив, що кімната ця особлива. Як і всі інші глухі кімнати решти трьох башт, вона мала б виходити в центральну семикутну залу. Якщо ні, тоді вхід у семикутник мав би бути в суміжній глухій кімнаті, кімнаті U. Але один її отвір виходив у кімнату з літерою Т і вікном у внутрішній восьмикутник, другий отвір з'єднував її з кімнатою S, а решта стін були без отворів і заставлені шафами. Роздивившись все добре, ми усвідомили те, що, зрештою, показувала й наша карта: логіка, як і строга симетрія, підказували, що у цій башті теж має бути семикутна кімната, але її не було.
«Нема», - сказав я.
«Навряд чи її нема. Якби її не було, інші кімнати були б більші, а вони приблизно того ж розміру, що й кімнати з інших боків. Вона є, але у неї неможливо увійти».
«Вона замурована?»
«Мабуть, так. Оце він і є, finis Africae, те саме місце, навколо якого крутилися ці надміру цікаві ченці, які потім повмирали. Кімната замурована, та це не значить, що входу нема взагалі. Ба більше, він напевне є, і Венанцій знайшов його, а може, йому розповів Адельм, який дізнався про нього від Беренґарія. Перечитаймо його нотатки».
Він вийняв з ряси Венанщїв аркуш і перечитав: «Рука над ідолом діє на першого і на сьомого з чотирьох». Він озирнувся навколо: «Усе зрозуміло! Idolum - це відображення в дзеркалі! Венанцій мислив грецькою, а в цій мові слово eidolon означає і зображення, і привид, дзеркало ж віддає нам назад наш спотворений образ, який ми тієї ночі прийняли за привид! А що ж тоді таке ці четверо supra speculum[240]? Щось на дзеркальній поверхні, якесь відображення? Отже, нам треба стати в якомусь певному місці, з якого видно те, що відбивається в дзеркалі і відповідає описові Венанція...»
Ми пересувалися у всіх напрямках, але даремно. Крім наших відображень, дзеркало віддавало невиразні обриси решти зали, ледь освітленої каганцем.
«А може, - міркував Вільям, - supra speculum означає по той бік дзеркала... А тому треба, щоб ми потрапили по той його бік, бо нема сумніву, що це дзеркало - двері...»
