Після одноденної терапії це вже був здоровий тримісячний покруч, чия нестерпна веселість межувала з якимсь різновидом собачого божевілля. Та не можна ж, матір твою псячу, всьому радіти, кожній хвилині й кожному подиху, яким збуваєш відведений тобі час. Я відпихав його ногою, а він тоді тільки печально дивився на мене. Той погляд тривав секунду, одну десяту секунди, та яку десяту — одну соту секунди! І знов до нього поверталося захоплення дивом життя і всіма нами, що складаємо його виводок і зграю.
У перші дні весни бабуся почала вмирати. Ми знали, що росте у неї в горлі, та робили вигляд, ніби це щось інше. Дихала все важче, кашляла цілими ночами, а він тоді скавулів. Коли вона хапала трохи повітря і на кілька хвилин переставала кашляти, Неро дурів від щастя. Після того ми попросили двірника Шульца зробити для нього дерев'яну будку і поставили її в подвір'ї. Так Неро опинився на ланцюгу.
Той пес любив кожне живе створіння на землі за умови, що це не їжак. Навесні їжаки бродять нашим садком, сопуть, форкають і шурхотять, і шукають щось, що восени загубили, а взимку проспали. Неро гавкав так шалено, що на губи йому набігала біла піна, кидався за їжаком, ланцюг миттєво починав його душити, і він хрипів. Бабусю душило її страшне щось, усе вужчий був прохід для повітря, вона відходила, доки шостого червня не пішла назовсім. Неро того дня радів обідові, який я йому приніс, моїй руці, нозі, голові і всьому іншому, що він побачив, почув і винюхав довкола себе. Це був єдиний пес, в якого я міг забрати кістку, яку він гриз, а він би не розсердився і не пробував мене вкусити.
Ми тоді вже могли його звільнити, помилувати і повернути в дім. Бабуся стала покійницею, наші кімнати раптом зробилися великими і широкими, у них можна було легко загубитися, і потрібно було комусь якось їх заповнити. Та коли пса починаєш сприймати як пса на ланцюгу, все скінчено. Раб в очах і серці господаря назавжди залишиться рабом. Спрацьовує цей людський дефект, і нема вороття.
Так минуло літо, минула осінь і прийшла зима. Для нього було найголовніше, що вже нема їжаків. Усе інше так чи інак було створене для того, щоб чоловік, тобто пес, міг радіти. Знов опустився вічний туман, смоґ дер нам горла, смерділо сіркою із Крека й Мілєвіна. Його радість пережила Новий рік, а потім сусід постукав нам у двері. Мама була на роботі, а я не знав, що й казати йому. Він дивився так, як люди, що вважають себе добрими, на людей, яких вважають лихими. Я спустився з ним у сад і знайшов там Неро, що висів на сусідовому паркані. Йому вдалося зірватися з прив'язі разом із ланцюгом, та, коли перескакував на той бік, ланцюг за щось зачепився. Страхітливо виглядають шалене щастя і радість із вишкіреними зубами й висолопленим язиком.
До пізнього вечора я копав могилу в мерзлій землі. Це тривало годинами. Я виплакався тоді, як ніколи в житті, але все було даремно. Я ж не любив його, доки він був живий. Анітрохи. Ні на мить.