Ліон Фейхтвангер (1884–1958) — видатний німецький романіст і драматург єврейського походження. Зокрема займався журналістикою і театром, з дитинства дуже цікавився античністю, а також — історією єврейського народу, що визначило тематику ряду його творів. Після приходу до влади фашистів Фейхтвангер був позбавлений громадянства, а сам утік від переслідувань і жив в еміграції. Помер у 1958 році.Єрусалим 66–73 року нашої ери… Єврейський народ потерпає від управління римських прокураторів, а місто раз по раз сколихують повстання. Молодий і перспективний юрист на ім'я Йосиф Флавій — один із тих, хто здатний не лише зафіксувати ці події, лишивши пам'ять про них потомкам, але й безпосередньо стати їх активним учасником. Проте на який бік пристати — підтримати відчайдушних заколотників євреїв і назавжди попрощатися з мрією про успішну кар'єру, чи давати відсіч разом із жорстокими, суворими управлінцями Римської імперії, сподіваючись на стрімкий професійний злет?
УДК 821.112.2
Ф31
Серія «Бібліотека світової літератури» заснована у 2019 році
Переклад з німецької
Адаптація перекладу
Художник-оформлювач
В оформленні обкладинки використано картину Франческо Айеца «Руйнування Єрусалимського Храму»
ISBN 978-966-03-5103-5 (Б-ка світ. літ-ри)
ISBN 978-966-03-9095-9
© Ю. П. Винничук, адаптація перекладу, 2020
© О. А. Гугалова-Мєшкова, художнє оформлення, 2020
© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2019
Шість мостів вели через ріку Тибр. Залишаючись на правому боці ріки, можна було почуватися певно: на вулицях тут повно людей, яких вже по бородах можна впізнати, що вони юдеї. Всюди видно юдейські, арамейські написи, і, знаючи ще трішечки по-грецькому, можна було легко з тим обійтися. Але як тільки перейти через один із мостів на лівий берег, то зразу потрапиш у велике, бурхливе місто Рим, почуваючи себе чужинцем, безнадійно стороннім.
Біля одного мосту Емілія Йосиф відіслав хлопця Корнеля, свого ретельного провідника. Він хотів нарешті сам орієнтуватися, довести свою здібність і вправність. Малий Корнель охоче провів би й далі свого чужинця. Йосиф дивився, як хлопець помалу, оглядаючись, ішов по мосту назад, і раптом він, юдей Йосиф, простягнув руку з розправленою долонею і, щиро, ласкаво усміхаючись, привітав хлопця римським способом. Юдейський хлопець Корнель теж усміхнувся і, незважаючи на батькову заборону, відповів теж римським способом на привітання. Потім він повернув ліворуч за високий будинок і зник. Тепер Йосиф був сам, і мусив пересвідчитися, як добре він вправляється з латинською мовою.
Наскільки він знав, прямо перед ним був м’ясний базар, праворуч — Великий цирк, а десь там, на Палатині, і за ним, де кишить так багато людей, цезар будує свій новий палац, а тут, ліворуч, Тускерська вулиця веде до форуму, а Палатин і форум є серце світу.
Він багато читав про Рим, але це мало йому допомагало. Пожежа, яка сталася три місяці тому, дуже змінила місто. Вона знищила якраз чотири райони у центрі — понад 300 громадських будівель, близько 600 палаців та особняків, більше ніж 1000 найманих будинків. Просто диво, скільки ці римляни відбудували знову за такий короткий час. Він не любив їх, цих римлян, він їх майже ненавидів, але мусив визнати: організаційний хист вони мають, мають свою техніку. Він думав про це іномовне слово, і думав не раз. Він не дурний, він цих римлян обійде їхньою технікою.
Йосиф енергійно ступав уперед. Зацікавлено й схвильовано приглядався до цих будинків і цих людей, від волі яких залежало, чи піднести його вгору, чи тримати внизу. Дома, в Єрусалимі, в останні тижні цього місяця тишрі ще дуже жарко; але тут, у Римі, цей місяць зветься септембер, і принаймні сьогодні повітря свіже й приємне. Легенький вітер ворушив йому волосся, яке було трохи довшим, ніж належалося по римському звичаю. Він, власне, взагалі мусив носити капелюх, бо юдей його стану повинен ходити тільки з покритою головою, на відміну від римлян. Та це пусте, тут, у Римі, більшість юдеїв ходить так само з непокритою головою, як і інші, принаймні коли міст через Тибр залишається позаду. Його юдейські погляди не стануть гіршими, навіть якщо він і не носить капелюха.
Йосиф підійшов до Великого цирку. Тут усюди повно було всякого вантажу — тут же почалася пожежа. Проте кам’яна частина споруди залишилась цілою. Велетенська річ цей цирк. Треба десять хвилин, щоб пройти його вздовж. Стадіони в Єрусалимі, та й у Цезарії, справді не маленькі, але навпроти цієї споруди вони ніби іграшки.
Всередині цирку навалено було каміння й дерева, тут проводилася робота. Цікаві товпились навкруг — гулящі люди, діти. Йосиф ще не був цілком одягнений так, як личило в столиці; проте, коли він проходив тут, молодий, стрункий, ставний, з очима, що все вбирали в себе, то здавався елегантним, не скупим, значним паном. До нього протовплювалися, пропонували йому амулети, подорожні пам’ятки, подобу обеліска, який відчужено й урочисто стояв посередині цирку. Чоловік, що відрекомендувався провідником для іноземців, хотів показати йому всі деталі, цезареву ложу, модель новоспоруди. Але Йосиф із удаваною байдужістю відмовився. Він сам пробирався між кам’яних лав, так, немов був тут постійним відвідувачем змагань.
Тут, унизу, були, вочевидь, лави найвищої аристократії, сенаторів. Ніхто не забороняв йому сісти в одне з цих, таких бажаних багатьома, сидінь. Тут добре сидіти на сонці. Він сидів у вільній позі, схиливши голову на руки, і дивився безвиразним поглядом на обеліск посередині.
Кращого часу для його наміру, ніж цей місяць, тепер, після великої пожежі, він не міг би вигадати. Люди добре налаштовані, сприйнятливі. Енергія, з якою цезар взявся до відбудови, живлюще вплинула на всіх. Всюди рух, упевненість і діловита діяльність, ясне, свіже повітря, дуже відмінне від важкої, задушної атмосфери Єрусалима, в якій йому важко дихати.
