Із церкви знову долинули звуки молитви:
Шарудіння раптово припинилося. Десь одразу за ним? Справді, Господи, можна обійтися і без знаку. По суті, я…
Щось тицьнуло його в зап’ясток. Чернець вереснув і відскочив геть від трояндових кущів. Схопив якусь каменюку і пожбурив її в клумбу. Та упала зі значно голоснішим звуком, ніж очікував Джошуа. Чоловік пошкрябав бороду та засоромився. Він чекав. Із кущів нічого не виповзло. Нічого не шелестіло. Він кинув іще один камінець, який агресивно поскакав у темряву. Знову зачекав, але в кущах ніхто не ворушився. Попроси про знамення, а потім, коли воно явиться, закидай його камінням —
Рожевий язик світанку заходився злизувати зорі з неба. Незабаром треба буде йти до абата з ухвалою. Якою ухвалою?
Брат Джошуа змахнув кровососів із бороди та рушив до церкви, бо до її дверей щойно хтось підійшов та визирнув назовні. Чи не за ним уже шукають?
Він забарився на порозі й озирнувся ще раз поглянути на трояндовий кущ. Невже це була пастка, подумалося йому. «Ти відправив мені знамення, знаючи, що я шпурлятиму по ньому камінням, правда?»
Уже за мить монах прослизнув усередину і став на коліна поруч з іншими. Його голос злився з рештою в просьбі. На якийсь час у товаристві зібраних тут ченців-зорельотників він покинув свої думи.
Отямившись, він помітив, що до нього просувається абат. Брат Джошуа підійшов поближче і став на коліна поруч.
—
— Якщо я їм потрібен, — тихо відказав чернець, —
Настоятель усміхнувся:
— Ти не розчув. Я сказав не «честь», а «тягар».
—
— Ти впевнений?
— Якщо мене обрали, я вагатися не стану.
— От і славно.
Так усе й вирішилося. Зі сходом сонця у пастви з’явився пастир.
Служба, яка правилася в монастирі того дня, була за прочан та мандрівників.
Зафрахтувати літак до Нового Риму виявилося нелегко, ще важчим було домогтися дозволу на виліт для нього. На період надзвичайного стану військові перебрали управління над усією цивільною авіацією, тому санкцію могли видати тільки вони. Місцевий підрозділ Внутрішніх сил зональної оборони їм відмовив. Якби абат Церкі не знав, що такий собі генерал ВПС товаришує з одним із кардиналів-архієпископів, то через відсутність швидкого реактивного транспорту гадану прощу до Нового Риму двадцяти семи буклегерів із клумаками можна було би з однаковим успіхом розпочинати і на своїх двох. Однак уже опівдні вони заручилися дозволом. Перед самим відльотом абат Церкі ненадовго зійшов на борт, аби промовити слова прощання:
— Ви — продовження нашого Ордену. З вами вирушає і Меморіал. Із вами — апостольська спадковість і, можливо, Престол святого Петра.
— Ні-ні, — поквапився додати він, коли почулося здивоване бурмотіння від ченців, — не Його Святість. Я вам раніше про це не казав, але якщо на Землі станеться найгірше, то збереться Колегія кардиналів… точніше те, що від неї залишилося. Кентаврійську колонію може бути проголошено окремим патріархатом із повною юрисдикцією, що передається кардиналові, який вас супроводжуватиме. Якщо тут нас спіткає кара Божа, то він повністю перебере на себе Спадщину святого Петра. І коли, не приведи Боже, життя на планеті Земля буде знищене, то поки людина існуватиме деінде, його посада зберігатиметься. Багато кому здається, що коли вже прокляття впаде на Землю і на ній не лишиться ні одної душі, кардинала можна було би проголосити Папою за принципом Епікеї[234]. Але, загалом, це не ваш клопіт, браття, сини мої, хоча ви й коритиметеся вашому патріарху, коли дасте особливі обітниці, схожі на ті, що їх Папі приносять єзуїти[235].
