— Кидайте плакати в ту бочку з попелом, — звернувся Церкі до новіціїв, — якщо ніхто не заперечуватиме. — На слухання припису він часу не гаяв, але підійшов до правоохоронців під монотонне стакато судового кур’єра позаду. — Мене заарештовано?
— Саме вирішуємо.
— «…та явитися в суд зазначеного вище числа задля демонстрації причини, з якої судова заборона…»
— Якесь конкретне обвинувачення?
— З огляду на ваш тон — чотири або п’ять років за хуліганство влаштує?
Із воріт знову вигулькнув Корс. Матір з дитиною провели в табір. Вираз обличчя в лікаря був серйозний, якщо не винуватий.
— Послухайте, отче… — промовив він. — Я розумію ваші почуття, але… — Несподівано правим джебом абат Церкі поцілив лікарю межі очі. Корс утратив рівновагу і гепнувся прямо на проїзді. Вигляд він мав спантеличений. Кілька разів шморгнув, і раптом із носа заюшила кров. Поліція скрутила священикові руки за спиною.
— «…дотримуйтеся вказівок… — бубонів собі далі чиновник, — щоби рішення на користь позивача на основі мовчазної згоди з позовом…»
— Забирайте його в машину, — скомандував один із поліцейських.
Йшлося не про власний автомобіль священика, а патрульну машину.
— Суддя буде вами трохи розчарований, — з кислою мармизою завважив правоохоронець. — Тихо стійте тут. Один порух, і ми вас закуємо в кайданки.
Абат із поліцейським чекали біля їхньої машини, поки інший поліцейський, судовий чиновник та лікар розмовляли на в’їзді до табору. Корс притискав до обличчя носовичка.
Ця бесіда тривала п’ять хвилин. Неабияк присоромлений, Церкі обперся лобом об холодний метал автомобіля і намагався молитися. Тієї миті йому справді було байдуже до того, що вони вирішать. Абат думав тільки про жінку та її дитину. Його не відпускало переконання, що вона готова була змінити свою думку, лише хотіла почути наказ —
— Ну, то гаразд, добродію. Мушу визнати, тобі пощастило.
— Що? — настоятель підвів голову.
— Доктор Корс на вас не заявлятиме. Сказав, що отримав належне. Чому ви його вдарили?
— Поцікавтеся в нього.
— Цікавилися. Я просто намагаюся вирішити — забирати вас чи просто вручити повістку. Представник суду каже, що вас тут добре знають. Чим ви займаєтеся?
Церкі розшарівся.
— Вам це нічого не говорить? — показав він йому нагрудний хрест-пекторал.
— Тільки не тоді, коли людина, що його носить, роз’юшує носа іншій. Чим ви займаєтеся?
Церкі проковтнув останні рештки гордості:
— Я — абат громади братів святого Лейбовіца. Наше абатство — ось там далі по дорозі.
— І це дає вам право нападати на інших?
— Мені прикро. Якщо доктор Корс прийме мої вибачення, я готовий перепросити зараз же. Якщо ви мені вручите повістку, обіцяю прийти.
— Феле?
— У в’язниці повно переселенців.
— Послухайте, якщо ми зараз про все забудемо, то чи ви триматиметеся подалі і заберете своїх харцизів туди, де їм і годиться залишатися?
— Так.
— Гаразд. Тоді їдьте. Та спробуйте хоча би плюнути на дорогу, ми вас одразу оформимо.
— Дякую.
У парку десь грала каліопа[256]. Озирнувшись, Церкі побачив, що то крутилася карусель. Один із поліцейських змахнув піт із чола, поплескав представника суду по плечах, вони всі розсілися по своїх автомобілях і поїхали геть. Але Церкі навіть із п’ятьма новіціями в салоні все одно сидів наодинці із власним соромом.
— Напевно, вас уже попереджали про вибуховість характеру? — вимогливо запитав отець Легі в покаянного.
— Так, отче.
— Ви ж усвідомлюєте, що це практично намагання скоїти умисне вбивство?
— В мене не було умислу вбивати.
— Намагаєтеся виправдатися? — не відчіплявся сповідник.
— Ні, отче. Умисел полягав у завданні болю. Я винувачу себе в тому, що подумки та діями порушив дух п’ятої заповіді і згрішив проти любові до ближнього свого та справедливості, чим накликав безчестя й ганьбу на свій сан.
— Ви усвідомлюєте, що порушили обітницю ніколи не вдаватися до насильства?
— Так, отче, і я глибоко шкодую про це.
— І що ваша єдина пом’якшувальна обставина полягає в тому, що ви побачили червоний квиток і піддалися раптовій емоції? Ви часто дозволяєте почуттям керувати вашими вчинками?
Інквізиція тривала, і настоятель абатства колінкував перед пріором, котрий мав винести припис вищій особі.
— Гаразд, — нарешті мовив отець Легі, — задля покаяння прокажете…
