— Ну звісно, мій любий хлопчику, як егоїстично з мого боку, — Ле Шифр налив трохи кави в іншу склянку. На підлозі довкола крісла Бонда утворилося кільце з краплин поту. — Ми маємо змастити тобі язика.
Француз поклав вибиванку на підлогу між своїми товстими ногами, підвівся й обійшов Бонда ззаду. Зібравши його вологе від поту волосся в кулак, відкинув голову Джеймса назад і влив у рот трохи кави. Він наливав невеликими порціями, щоб той не захлинувся. Потім відпустив волосся, і голова Бонда упала на груди. Ле Шифр повернувся до крісла й підняв вибивачку.
Бонд підвів голову і ледь чутно прохрипів:
— Грошима ви не скористаєтеся, — голос звучав глухо, слова давалися важко. — Поліція їх відстежить.
Від знесилення його голова впала на груди. Він трішечки, лише трішечки перебільшував своє фізичне знесилення. Годилося будь-що, аби виграти трохи часу та відтермінувати катування.
— Ах, мій любий друже, зовсім забув сказати, — Ле Шифр хижо вищирився. — Після нашої партії ми знову зустрілися в казино; ви проявили шляхетність і погодилися на ще одну гру тет-а-тет. Галантний жест. Типовий для англійського джентльмена.
— На жаль, ви програли, і це засмутило вас настільки, що ви негайно вирішили покинути «Руаяль» у невідомому напрямку. Як справжній джентльмен ви залишили мені записку з такими поясненнями, щоб у мене не виникло проблем з отриманням готівки за чеком. Отже, як бачите, хлопчику мій, ми про все подбали, і вам не слід перейматися через такі дрібниці, — він видав смішок.
— То що, продовжимо? Часу в мене удосталь, і, чесно кажучи, мені страшенно цікаво дізнатись, як довго чоловік може витримати такого роду... хм... стимуляцію.
Він постукав вибивачкою по підлозі.
«Ось вона, межа, — подумав Бонд, і серце його впало. — «Невідомий напрямок» має означати — похований у землі чи кинутий у море, або, можливо, і це найпростіший варіант — розбився на власному «Бентлі». Тож, якщо помирати, то з музикою».
Надії на те, що Матіс чи Лейтер знайдуть його вчасно, він не плекав, проте лишався шанс, що вони встигнуть спіймати Ле Шифра, поки той не заліг на дно. Зараз приблизно сьома, і це значить, що машину, найімовірніше, знайшли. Вибір, звісно, між поганим та дуже поганим, але чим на довше він затримає Ле Шифра, тим вірогідніше, що розплата все-таки настане.
Бонд підняв голову й пильно подивився Ле Шифру в очі. Білки взялися червоними прожилками лопнутих судин, і тепер очі виглядали, як дві чорні смородини, що плавають у кривавому желе. Широке обличчя набуло жовтуватого відтінку в місцях, де волога шкіра не заросла густою чорнявою щетиною. Сліди від кави в куточках губ надавали обличчю веселого вигляду, а світло, що проникало крізь венеційські штори, робило усього Джеймса смугастим.
— Та пішов ти... — рівним голосом мовив Бонд.
Ле Шифр зітхнув і взявся за роботу з подвоєною люттю. Час од часу він ричав, як дикий звір.
За десять хвилин Бонду пощастило знепритомніти.
Ле Шифр одразу припинив екзекуцію, незайнятою рукою витер піт з лоба. Потім подивився на годинник і прийняв рішення.
Він підвівся і постояв над нерухомим, вологим від поту тілом. На обличчі Бонда, як і в тій половині тулуба, що вище пояса, не було ні кровинки. Якби з лівого боку грудей над серцем не здригалася шкіра, можна було подумати, що він помер.
Ле Шифр схопив Бонда за вуха і почав різко крутити. Потім нахилився й кілька разів вдарив по щоках. Від ударів голова Бонда теліпалася з боку на бік. Потроху його дихання стало глибшим. Нерозбірливий стогін вирвався з горла.
Ле Шифр узяв склянку з кавою і влив Бонду в рот кілька крапель, а залишок хлюпнув на обличчя. Джеймс повільно розплющив очі.
Ле Шифр повернувся до крісла і сів чекати. Запаливши сигарету, він задумливо дивився на калюжку крові, що зібралася під нерухомим тілом навпроти.
Бонд знову застогнав. То був нелюдський звук. Нарешті він широко розплющив очі й кинув затьмарений погляд на свого ката.
Ле Шифр мовив:
— От і все, Бонде. Тепер ми з тобою покінчимо. Розумієш? Не вб’ємо, а покінчимо. А тоді візьмемося за дівку і подивимося, чи зможемо що-небудь витягнути з того, що від вас обох залишиться.
Він потягнувся через стіл, і цього моменту хтось мовив:
— Попрощайся з ним, Бонде.
Як дивно чути третій голос! Допоки ритуал екзекуції передбачав лише двох учасників на фоні жахливої мізансцени катування. Крізь полуду запаморочення Бонд насилу зрозумів зміст слів. Тоді раптом пам’ять наполовину повернулася. До нього дійшло, що він знову може бачити та чути, як чув тепер тишу, що запанувала в кімнаті після щойно сказаних слів. Джеймс бачив, що Ле Шифр повільно підняв голову і на його обличчі проступив вираз щирого здивування та розгубленості, який поступово змінився страхом.
— Сидіти, — спокійно мовив голос.
Бонд почув кроки позаду крісла.
— Кинь його, — мовив голос.
Джеймс побачив, як Ле Шифр покірно розтиснув пальці, й ніж гучно впав на підлогу.
