– Слухаюся, сер, – мовив Конрой. – На добраніч, сер! На добраніч, містере Стренд! – Він рушив до вхідних дверей – цепний пес можновладця, пойнятий вічним страхом, що його проженуть зі служби.
– Для нього є кімната над гаражем, – пояснив Хейзен. – Для Конроя. Я не хочу, щоб він спав в одному домі зі мною. Це ж зрозуміло, правда, Стренд?
– Та… – розгублено буркнув Аллен. – Я не знаю його, і…
– Зрозуміло. Я вас уже питав, чи ви вірите в бога?
– Питали.
– І що ви відповіли?
– Сказав, що вірю.
– Ви йдете не в ногу з часом, Стренд. А в десять заповідей вірите?
– Мабуть, що вірю, – промовив Стренд, почуваючи себе ні в сих ні в тих від цього п'яного катехізису серед ночі.
– Одна зустріч з моїми кол…колегами, – проказав Хейзен, – і вашу віру наче вітром змете. «Шануй батька свого і матір свою»… Вже пізно, Стренд. У цей пізній час я хотів би посидіти тут сам – трохи випити, поміркувати… Поміркувати! Пам'ятаєте, коли ми з вами прогулювались, я згадував про своє захоплення Бестером Кітоном?
– Згадували. – «Ну то й що?» – подумав Аллен, шкодуючи, що не пішов з Леслі, поки не приїхав Хейзен.
– Він розуміє, що життя – всесвітній фарс. Наші плани летять шкереберть, наші успіхи смі…сміховинні, нам на кожному кроці чинять перешкоди, ми приречені посковзуватись на кожній банановій лушпайці, а він сприймає все стоїчно, зі спокійною гідністю і не звертає ніякісінької уваги на сміх з небес. Урок для нас усіх! – Хейзен хрипко засміявся, і його сміх був схожий на зойк від болю. – Я хочу поміркувати, – провадив він. – А вам, мабуть, краще піти до своєї чарівної дружини нагору… священні узи шлюбу і таке інше… ніж вислуховувати отут мої про…просто…просторікування на релігійні теми.
Зі мною все гаразд, сер. – Хейзен уперше повернув голову й глянув на Стренда. На його обличчі застиг вираз розпачу. – Хоч сьогоднішній мій стан і свідчить проти мене, я не п'яниця. «Не твори собі ідолів»… А я оточений ідолами. Оплакуйте наш час, Стренд, і спіть спокійно. Добраніч, сер!
Стренд не знав, що сказати. На душі було тривожно. Що криється за п'яним, одначе владним спокоєм господаря? Як погамувати його сум'яття, чим йому допомогти цієї розгульної ночі? Аллен струснув головою. Ні, краще не втручатися.
– На добраніч, – промовив він і вийшов, сповнений глибокої непевності, геть розгублений. Підіймаючись сходами, Аллен вирішив, що не скаже дружині про Хейзена нічого. Бо коли він розповість про те, що сталося, Леслі побіжить униз, почне заспокоювати Хейзена, вкладати в ліжко, а Аллен розумів, що це нічого, анічогісінько не зарадить.
Коли він ліг, вона пригорнулася до нього, сонна й тепла.
– Я стомився, – сказав він. Уперше Аллен не відповів на її порив. «Усе коли-небудь має статися вперше», – подумав він, намагаючись заснути.
Вранці, зійшовши вниз, Аллен застав Хейзена за сніданком. Той читав «Таймс». Одягнений він був як для гри в теніс, а зверху ще натяг старий светр – ранок був прохолодний. Рубець на його лисій голові й досі неприємно червонів, одначе рана вже зашерхла й гоїлась. Щоки в нього були досить таки бліді, проте загалом вигляд він мав здоровий. Коли Хейзен підвівся й потис йому руку, Стренд побачив, що очі в господаря ясні, а рука тверда. «І це після такої пиятики!» – промайнуло в Аллена.
– Сподіваюся, ви добре виспались, – промовив Хейзен. Голос у нього був спокійний, привітний. – Кетлі приніс для вас іще один примірник «Таймса»… – Він показав на сервант, де лежала свіжа газета. – Я не люблю, коли в мене видирають газету з рук, і, думаю, в цьому я трохи схожий на кожного батька родини.
– Щиро кажучи, я теж такий, – сказав Аллен, сідаючи навпроти Хейзена. Якщо господар дому вирішив не згадувати про вчорашній вечір і збирається вдавати, ніби нічого не було, то й Аллен, певна річ, теж не стане заводити про це розмову.
– Я перегляну газету пізніше. Прошу вас, читайте, не зважайте на мене.
– Я вже начитався, – сказав Хейзен, згортаючи газету й відкладаючи її вбік. – Нічого особливого. Вечеря вам сподобалась?
– Розкішна!
Хейзен кивнув головою.
– Чудові люди, це подружжя Кетлі. Що ви бажаєте на сніданок? – запитав він Аллена, коли з кухні ввійшов містер Кетлі. – Сік та яєчню з шинкою?
– Не заперечую! – Вдома Аллен забороняв Леслі, щоб вона вставала раніше й готувала йому сніданок. Звичайно він обходився кавою з булочкою і до обіду завжди встигав страшенно зголодніти.
– Ви чули, що бажає містер Стренд? – спитав Хейзен у Кетлі.
– Так, сер, – відповів Кетлі й рушив на кухню.
– О, до речі, – кинув йому навздогін Хейзен, – перекажіть Ронні: якщо він хоче пограти вранці в бейсбол, то після тенісу я до його послуг.
– Я певен, він вас чекатиме, – сказав Кетлі й вийшов.
– Ронні – його онук, – пояснив Хейзен. – Хлопцеві вже одинадцять. Грає в бейсбол за дитячу лігу. Я правлю йому за ціль. – Він налив собі кави. – Мені дуже шкода, що вчора я не зміг провести з вами вечір, – повів далі Хейзен. – Але іншої ради не було. Зараз Конрой спить сном праведника. А я вчора подрімав у машині, поки він сидів за кермом. Я чув, як десь о другій приїхали ваші діти…
