Воду, використану в охолоджуючих кожухах компресорів та в скруберах на поглинання вуглецевої кислоти потрібно було регенерувати для повторного використання. Було вирішено направити обидва водяні потоки до відкритого басейну, у якому б вода охолоджувалась та втрачала вуглецеву кислоту. Ми побудували те водоймище на території житлового масиву й надали йому розмір і форму басейну для плавання. Народний комісаріат ніколи б не ствердив витрат на будівництво плавального басейну, а в той спосіб ми змогли його збудувати без додаткових коштів. Понад те, мали користь з того, що вода була теплою, насиченою окисом вуглецю, і купатися в ній можна буде навіть у грудні.
Поруч із басейном була насосна станція. Я сердився щоразу, коли бачив її фасад. Його збудували, коли я був у відпустці 1935 року.
Об’єкт був дуже малий, і я не звернув на нього достатньої уваги, коли проглядав плани, отож і постав той витвір у серійному стилі, що зовсім не відповідав технічному призначенню будинку.
Ми полишили житловий масив, перебралися на другий бік вулиці й увійшли до великого інститутського корпусу, де все було сплановано масштабніше й цілеспрямованіше, ніж у старому інституті. Завдяки ретельному плануванню кожного поверху архітекторові вдалося досягти максимальної кількості денного світла в кожній кімнаті. Відстань від лабораторій до майстерень та адміністративних приміщень була зроблена найкоротшою, а сполучення сплановано так, аби уникнути довгих переходів по коридорах. Ми зайшли до бібліотеки на другому поверсі. Вона викликала почуття радості. Кожен читач із-за свого столу міг через великі вікна кутового приміщення оглядати широкий краєвид, річку, затуманене відстанню місто. Варвара висунула кілька пропозицій щодо облаштування приміщень. Я нагадав їй:
— Ти не туди звертаєшся. Мене вже ніяким чином не стосується ні обговорення, ні вирішення цих питань. Тобі слід звернутися до Комарова.
— Я сподіваюсь, що буде інакше, — сказала вона впевнено.
Ми затримались на декілька хвилин у холі, щоб ознайомитися з монтажем. Потім пішли довгим коридором, що з’єднував машинний зал власне з інститутом, і вийшли з приміщення через центральний портал. Я зупинився на хвилинку на верхній сходинці й оглянувся довкола. Варвара тим часом спускалась униз по східцях. Мені було видно все будівництво, і я не без задоволення відзначив, що воно наближалося до завершення. Я уявляв собі, який то гарний буде день, коли буде передано урядові готовий комбінат. Потім згадав, що я вже не дочекаюсь того дня й чи не вперше в мене з’явилось бажання залишитись. Як би то не було, а я знайшов другу батьківщину.
Я, власне, не розумів, що мене приваблювало в цій країні. Можливо, властивості російської натури, що була дуже своєрідною, до всього цікавою, завжди захопленою та жвавішою, ніж люди, з якими я жив і працював, як наприклад, німці? Чи, може, революція, соціалізм, велика будова та велика творча праця, яку я тут знайшов і в якій мені, як іноземцеві, було б відмовлено в будь-якій іншій країні.
Я встиг озирнутися ще раз, коли повернулася Варвара. Здається, вона зрозуміла мій стан, узяла мене за руку й промовила:
— Алексе, треба сюди частіше приходити, може, тоді ти зміниш своє рішення. Без тебе тут буде набагато гірше, ніж з тобою, а закінчення будівництва — то всього лиш половина роботи.
— Не думаю, щоб щось могло змінитись.
Ми поїхали додому.
Наступного тижня я полишив своє приміщення в адміністративному будинку й перебрався до кабінету Комарова. З цього часу ми разом переглядали кожен лист і разом приймали кожне рішення.
Передача справ була для мене простим ділом, оскільки нещодавно, в кінці минулого року, були складені плани на поточний рік. Плани завершення будівництва були складені й затверджені, багато різних потрібних матеріалів було замовлено і вже отримана більша частина грошей, матеріалів та машин. У цьому році все було краще, ніж у попередньому. П’ятаков мав тверду руку. Він поводився ощадливо з державними коштами. Наша станція часто була упосліджена. Колишня «падчериця» тепер ставала ріднішою тільки через те, що свого часу саботажник П’ятаков упереджено гальмував її розвиток.
Мій наступник Комаров не протестував проти мого звільнення.
Він бачив, що іншого виходу немає і робив усе, аби полегшити моє становище. Він подвоїв у стосунках зі мною увагу та делікатність у поводженні.
