Прибули хлопці, що відвозили раненого отамана Деркача. Вдалося добре. Половину дороги до Єлісаветграду їхали із... будьоновським обозом під охороною червоної кінноти, щоб «бандити» не напали. Лікар, що був при тому обозі, перев'язував рани, а воєнком у якомусь селі навіть промову до селян вшкварив, демонструючи раненого отамана Холодного Яру, як жертву «петлюрівсько-бандитського терору». У Єлісаветграді теж усе пішло щасливо. Операція вдалася. Як тільки отаман набере трохи сили, перевезуть його з совітської лікарні до іншого міста, дальше на Південь, щоб там у своїх людей вернувся до здоровля.
Вночі вернулася Оля, що минулого дня ще пішла до Кам'янки розвідати, що діється на залізниці по нашому «ремонті» лінії.
Всі станції між Бобринською і Олександрівкою забиті потягами з військом та військовим приладдям. Дожидають налагодження сполучення із Знам’янкою.
У Кам'янці Оля вивідала, що поки лінія буде направлена, затримані частини уживуть для «зліквідування банди» в Холодному Яру. Повітова влада підшукує тихо провідників, що зналиб місцевість.
Підвечір розвідчиця зауважила, що із кватири голови ревкома, де відбулася нарада військових командирів та чекістів, вийшов чоловічина по селянськи одягнений. Взяла його на око.
«Чоловічина» розмовився на базарі з косарським селянином, що привіз з іншими «развйорстку». Сказав, що має діло у Мельниках та боїться через ліс іти, бо... має коло себе трохи грошей. Чи не можна як поза-ліс добратися. Селянин запропонував йому, щоб їхав з ним до Косар, а звідтіль можна полями обійти ліс і на мельничанські хутори вийти. Згодився. Оля з другим селянином поїхала услід за ним до Косар.
У Косарах «чоловічина» залишився ночувати, зголосившись крадькома до воєнкома червоної частини, що вивантажившись з потяга стояла в селі.
Нема сумніву, йде до нас у гості якийсь поважний червоний розвідчик. Петренко довго нараджувався з Чорнотою та Семеном Чучупакою. Послали побудити впливових селян з усіх кутиків села.
Як зібралися в штабі, Петренко попросив уважно його слухати.
— Ми виступаємо попівночі до Холодного Яру. Ранком село має прийняти вигляд наймирніший з усіх мирних. Щоб ніде ні кусника зброї, ні шапки козацької, ні пісні. — Прийде до села один чоловічина.
Петренко описав за Олею його вигляд.
— Не зачіпати його. Прийняти ввічливо і... якнайбільш нарікати перед ним на «банду» з ліса. Мовляв, жити не дають бандити, обдирають, примушують харчі їм давати, одяг, приходять уночі, п'янствують, з жінками непорядки роблять. Як не давати чого або противитися — б'ють та ще й розстрілюють і хату спалити погрожують. Усе село, мовляв, вже проти бандитів, та боїмося зачіпати, бо хто ж оборонить?! Совєтської власти щось не чути, щоб з бандою порядок зробила...
Може, буде говорити, що прийшов до повстанців прилучитися — то відлякуйте, кажіть, що один отак прийшов з доброю волею, а його за шпигуна прийняли і повісили у лісі. Кажіть — тікай чоловіче від біди, ось Іван або Андрій до Грушківки їде — перевезе тебе через ліс. З ним бандити як зустрінуть — не зачеплять; скаже, що до нього в якійсь справі приїжджав.
Ну, а як згодиться їхати через ліс — хтось наперед прибіжить попередити нас.
Як би частина червоних у село прийшла — говорити усім те саме. Захочуть провідників у ліс взяти — розшукати «бандитів» — відмовляйтеся, мовляв, довідаються — мститися будуть. Примушуватимуть іти — то можете піти ось ви, — показав Петренко кількох селян, — як будете водити — скажу вам прізніше. Та вважайте тоді, щоб свої не підстрілили.
Селяне розійшлися, крім можливих провідників. Порозмовлявши окремо з отаманом, розійшлися і ті.
Петренко послав зв'язки з інструкціями до інших холодноярських сіл.
У Мельниках був рух. Захоплені у потязі чека «панські речі», станкові кулемети, за винятком чотирьох «кольтів», міномети, частина бойових припасів, поїхали возами під Мотрин манастир, щоб сховатися в підземних лябіринтах.
Кільканадцять возів з печеним хлібом, салом, смальцем у гарматних гільзах, крупою, пшоном, цукром, сіллю поїхали у різні частини ліса.
До ранку все те мусіло бути закопане в гущавниках, у накритих деревом, землею й листям ямах. То були наші бази на випадок «бльокади».
Обоз і кулеметні тачанки мали зникнути у селі та на хуторах, розібрані частинами по різних господарях: де колесо, де вісь, де дишель...
Години коло третьої, сімдесять верхівців і близько восьмисот піших втягалися із хуторів у Холодний Яр. Тепер не був він холодніший від інших. Навпаки теплий, бо високі схили захищали від листопадового вітру з морозом і крупами.
Розташувалися кілометрах у двох від краю, де один схил був більш приступний. До ранку ще далеко. Можна ще виспатися. Запалили великі вогнища; дерева вистарчить, а побачити вогні міг хтось хіба з неба. На всі боки від табору розійшлися, щоб стерегти його, десятки пар очей і вух.
