Наступної ночі перейдемо назад через залізницю під Соснівкою, і на Цвітну, Любомирку, Матвієвку — вернемся до Холодного Яру.
Увечері двісті «бурлаків» і місцевих повстанців зібралися коло сільської управи. З Мельників і Медведівки прибуло сорок підвід на кращих конях. Десять підвід мали взяти по дорозі в Матвіївці. Кіннотчиків брали лише десять, для розвідки і роз'їздів по дорозі. Група була розбита на чотири відділи, при кожному ручний кулемет. Цілі маршу з місця ніхто не знав окрім штабу. Головківку перейшли не затримуючися. У Матвіївці приєдналися підводи, замовлені ще за дня. Матвіївських хлопців, які теж приготовилися «до походу», чекало розчарування, бо групи не збільшували, щоби не зробити її нерухливою. Польовими дорогами, обминувши Триліси, під'їхали після півночі під Олександрівку. Залишивши підводи позаду, розположуємося на краю ліска під самим містечком. Посилаємо дванадцять чоловік обійти з двох боків місток, через який мали вірватися і тихо зняти, або, як не вдасться, то збити з нього заставу. Приділивши до кожної групи людей, що добре знали містечко, Деркач вияснює кожній зокрема її завдання.
Залогу і місцевих комуністів сподіваємося захопити несподівано, бо після того, як отаман Богдан поліг весною в бою із сотнею Будьоновської кінноти, Олександрівка вже відвикла від нальотів.
На містку, до якого було не більше трьохсот кроків, розляглося кілька стрілів, потім — наш умовний свист. Пускаємося бігом туди. Один із висланих наперед хлопців», зустрівши, пояснює, що застава, зауваживши їх, дала кілька пострілів і втекла до містечка. Наш «авангард» погнався за нею. Рушаємо всі бігом через міст. Добігши до площі, відділи розбігаються кожний на свою «роботу». Через міст вже гуркотіли підводи. Про невдачу нападу не могло бути мови, бо озброєних ворогів в Олександрівці не більш сотні. Треба було лише скоріше справитися, щоби не надспіла їм підпомога з Кам'янки або Знам'янки, якщо Кваші чи Жукові не вдалося як слід зіпсувати залізниці. Взявши з собою кіннотчиків, заскакую у пошту, де був телеграф і телефон. Застаю там лише дві панни: дижурну телеграфістку та телєфоністку. Вони трохи злякано, але з цікавістю приглядаються до нас. Питаю, чи сповіщав хто Знам'янку або Кам'янку про напад на містечко. Відповідають, що Кам'янка від одинадцятої, а Знам'янка від дванадцятої години не відкликуються. Є сполучення тільки із стацією Олександрівкою, яка сповістила теж, що зв'язок на оба боки має перерваний. Значить, з обох боків наші хлопці своє діло зробили. З направою залізниці у «товаришів» діло так скоро не йде. Боючися засідки, майже завжди чекають дня. Забравши оба апарати, виїжджаємо на площу до штабу. Отамана не застали — поїхав на цукроварню.
Через якийсь час на площу стали заїжджатися підводи, навантажені цукром, сіллю, сірниками і різним потрібним для нас крамом із склепів «госбази». Дядьки жартують, що добре «ярмаркувалося». Групи Василенка і Чорноти прибули з підводами, на яких два кулемети, рушниці й набої, захоплені в міліції та караульників. Вбити удалося не багато, бо все порозбігалося, покидавши зброю. Отаман приїхав заводською бричкою. На бричці чимала валіза з совєтськими грошами. За півтори години робота була скінчена.
Запаливши «госбазу», виступаємо в напрямку Івангорода. Залишивши його праворуч, прямуємо до лісу «Нерубай».
Групи Кваші і Отаманенка дожидали вже нас у тому лісі.
Увечері вирушаємо назад за залізницю, перейшовши її коло Соснівки. Отаманенко з холодноярцями і своїми хлопцями приєднався до нас.
Кваша, переговоривши з Деркачем, повернувся до своїх лісів. Його люди мали розпустити у селах чутку з тим, щоби вона дійшла до червоних, що нальот на Олександрівку зробив якийсь переходячий партизанський загін, що «пішов на Херсонщину».
Перейшовши залізницю без жодних пригод, перед Цвітною звертаємо на польові дороги. Обминувши також Любомирку, світанком в'їжджаємо у Матвіївку.
По повороті до Мельників все привезене поступило на «склади» в розпорядження господаря. Частина грошей була призначена на видатки по розвідці та інші витрати поза межами Холодного Яру. Гроші, призначені для «внутрішніх» видатків, відіслано до Одеси, щоби через своїх людей обміняти їх на українські гривні та карбованці. В Одесі українські гроші розцінювалися вже дуже низько, а коло Холодного Яру селяне зовсім не хотіли приймати совітських, лише українські і «миколаївські».
Через кілька днів, в зв'язку з чуткою, що в напрямку Черкас з'явилися нові червоні частини, коло трьохсот холодноярців виведено у табор в самому Холодному Яру. Там же був і штаб. Останні були в поготівлі, не відриваючися від праці.
