— Україна ніколи вже не буде панською державою чи буржуазною республікою. Вона буде республікою трудящих мас, республікою селян, робітників і трудової інтелігенції. Скинувши із себе віковічний гніт царизму і теперішній большевизму — вона буде найсвобіднішою із усіх республік світу, спертою на засади свободи, рівенства, братерства. Її вільних громадян ніхто не буде садовити в тюрму за політичні переконання!.. і т. д. і т. д.
— Друже! Та він меле вже п'ятьдесять мінут! Іди стань коло нього і тихенько скажи, щоб кінчав, бо треба виступати. Виходжу на ґанок і стаю поблизу Дігтяра.
— Пане голова, кінчайте... виступаєм. Пан голова кивнув головою.
— Товариші селяни! Тому що нема багато часу — чекає на нас боротьба з ворогом — переходжу відразу до найголовнішого — до земельної реформи. По великій лютневій революції і поваленні царату різні політичні партії виступали з різними земельними програмами. Найкращою для селянства програмою є програма, яку приняла за основу наша партія і яку нахабно присвоїли собі большевики, щоб лекше було обдурювати селянство. Зрештою, я коротенько висвітлю вам усі програми і ви самі побачите котра з них найкраща.
Схожу з ґанку і йду назад до Петренка, що почав уже хмуритися. З ґанку сипалися в юрбу програми і коментарі до них. Хвилини збігали...
Вкінці вулиці з'явився Чорнота, що на розгоряченому коні продирався крізь юрбу. Ізкочивши з коня, підійшов до нас.
— Що сталося? Чому не виступаєте? — Отаман із Медведівки погнав мене... Там прибігли зв'язки від стецівчан — просять рятунку, — червоні Стецівку до гори дном перевертають... Що він там поре? — кивнув Андрій на Дігтяра.
Петренко плюнув.
— Пан голова промову зволять говорити... До сто чортів! За штани його з «трибуни» не стягнеш, щоб посміховищем зробити...
— Давно меле?
Петренко глянув на годинник.
— Рівно година і двадцять дві мінути...
Андрій скрипнув зубами і рушив на ґанок. Піднявшись по сходах просто на Дігтяра, відтиснув його в глибину, а сам став поперед нього і тріснув нагайкою по дошках.
— Козаки! Пан голова повстанкому оповідав вам тут без мене цікаві речі, та найважнішого не сказав...
Юрба витягнула шиї і завмерла.
— Чи добре наїлися?
Маса підтверджуюче загула і стихла, вичікуючи, що то Андрій відпалить дальше.
— Ну то підтягайте добре штани, бо знаєте що сталося?
— Не знаємо.
— Повстала Стецівка. Червона бригада із Чигирина напала на село. Вбиває та грабує стецівчан, палить хати...
— Знаєте що ми зараз зробимо? — Зараз рушаємо скорим маршом на Чигирин і з цього боку дамо «товаришам» в...!
Гомеричний регіт знявся над юрбою. Юрба блиснула очима, стиснула рушниці. Юрба ожила, готова із сміхом іти в смертний бій...
Петренко махнув нагайкою.
— Старшини на свої місця. В порядку куренів і сотень — напрям на Медведівку — рушай!
Нам подали коней. До Чорноти, що зійшов з ґанку, підійшов із скривленим від злости обличчям голова повстанкому.
— Пане Чорнота! Ваше грубіянство і нахабство переступає всякі межі. Це вам так не минеться. Я поставлю справу на спільному засіданні повстанкому і штабу. Поперше, ви не дали скінчити мені промови, без попередження перервавши на самому важному місці...
Андрій закинув повіддя.
— Не переймайся цим. Скінчиш у Києві в парляменті. Там цілу добу про земельні реформи говоритимеш — ніхто не перерве. А тут, поки що, ми Стецівку виручаєм.
Виминаємо сотні і виїжджаємо на чоло першого куреня. Чорнота чвалом погнав вперед.
Мельничани, від старого до малого, стояли обабіч вулиці, коло хат, на воротях. То з одного то з другого боку чулися крики пращання з своїми хлопцями, не забуваючи, звичайно, кинути слово пращання для всіх. — «Здорові вертайтеся!» Багато дівчат йшло поруч сотень, по звичаю випровадити за село.
Пригадую собі проводи із сіл новобранців до царського війська, що доводилося їх колись бачити: ревуть на різні голоси баби, тихо плачуть дівчата, мовчать насупившись дядьки.
Не було цього тут. Настрій був поважний, якийсь урочистий, ніхто не плакав. Друга сотня заспівала «Засвистали козаченьки», перша врізала веселого «Ченчика», що сидів на пеньку і зачіпав дівчат. На душі було легко. Хотілося жартувати. Поперед нас збоку йшла дівчина. Збиваю убік коня і, порівнявшись, нахиляюся із сідла й обіймаю: — Бувай здорова, донцю!
Очікую звичайного пручання, соромливого: «Та йдіть собі»! Дівчина повертає до мене спокійне личко, закидає руку на мою шию і ліпить поцілунка. — Побивайте москалів та вертайте здорові!
Назустріч баба з горшком. Махає покришкою:
— А вертайтеся здорові!
На воротях старий селянин з люлькою в зубах. Витягає її і піднявши в руці — кричить різко:
— А побийте бусурмена та вертайтеся здорові!
