Колона завернула до ліса. Виходимо назустріч і за пару хвилин стискаємо радісно руки Кваші, дідові та його донечці, знайомим лісовикам. Майже половина відділу дійсно була одягнена у новенькі шкіряні куртки, сині — «брідж»— хромові чоботи, ба навіть... у кашкети з червоними околицями. Навіть Тіна, що здається найбільше раділа зустрічі, була у «шкірянці», із обох кишень якої виглядали ручки новеньких револьверів.
Ведемо гостей до табору. По дорозі Кваша оповів, що позавчора вночі його відділ зліквідував загін ВЧК, який з «благословенням» Троцького пішов із Знам'янки ліквідувати повстанців за залізницею. Загін, ночуючи в одному селі, виставив свою варту, а крім того приняв такі міри безпеки: двадцять селян були арештовані й замкнуті у церкві. Начальник загону попередив село, що як на загін буде зроблений вночі напад, а селяне не попередять чекістів, заложники негайно будуть розстріляні, а село буде спалене. Крім того визначив тридцять селян, що мали цілу ніч вартувати як додаткова варта до чекістської й своїм життям та майном відповідали за спокій сну чекістів.
У Кваші були хлопці з того села. Порозумівся через них із селянами. Попівночі сільські вартівники, що вартували з палками, заховавши солідну зброю під верхньою одіжжю, завели розмови з чекістами-вартовими коло церкви та при виходах із села і... без шуму порубали їх вихопленими з-під кирей сокирами. Повідомили про зняття варти Квашу, що дожидав із відділом поблизу села. Обставивши село так, щоб ніхто не міг утекти, Кваша увійшов до нього з двома десятками хлопців, що мали «міцні нерви» і розпочав тиху «ліквідацію». Підходили з сільськими вартівниками до хати, де спали чекісти. Господарі, попереджені зараня, що будуть «гості» — держали двері «на поготівлі», бо чекісти звечера наказали усім, щоб двері були замкнені із середини і без їх відома щоб господар не смів нікому відчинити. «Товаришів» «делікатно» будили зо сну й, зв'язавши та заткавши роти, виводили у біллі на город чи за клуню і там залишали, продірявивши кожному серце багнетом. Перед світанком, стосорок два трупи вивезли підводами до ліса і там у різних місцях позакопували. Не утік ні один чекіст. Кожний «подарував» повстанцям короткий карабінчик, револьвера, дві бомби, шкіряну куртку та хромові чоботи, — усе новеньке, до того два станкові та два ручні кулемети, запас набоїв.
Дід Шевченко «філозофує»:
— Був загін «вечека» і... згинув. Як корова язиком злизала. Прийдуть тепер до села нові чекісти і: «У вас тут «вечека» не було часом?» Дядько почухається туди-сюди і: «А-тож! Були, ночували. Дуже хароші люди були — усе москвичі та петроградці з китайцями». — «А деж вони?» — «А хто-зна! Зібралися раненько тай пішли у «Чоту» бандитів ловити. Казали, що аж у Чорний ліс підуть і там усіх бандитів виловлять. Щасти Боже!... Дуже хароші люди були...»
— Добре-добре, діду, але як буде яка червона частина у селі стояти, щоб діти часом не виговорилися — не одно ж певно прокинулося і бачило як в'язали...
Дід свиснув.
— У нас, брате, тепер діти такі ростуть: або нічого ще не розуміє, або як уже кумекає щось, то розуміє, що язик за зубами треба держати.
По вечері штаб зібрався на нараду на схилі Вовчого Шпиля. Командування поповненим третім куренем приняв Кваша. Обговоривши положення, виробляємо такий плян: відіслати двісті чоловік на підкріплення булавної сотні в Холодноярському лісі. Завтра вночі перейти залізницю. Наступної ночі обійти Кам'янку з протилежного боку і, відрізавши червоним шляхи відступу вобабіч по залізниці, нагнати їх на Холодний Яр.
