Підраховуючи страти, зауважуєм, що нема діда Ониська Осауленка, який був на правому крилі у третій сотні. Сусіди діда по лаві останній раз бачили його, як входили, відступаючи, у ліс коло хати побережника. Дід у лаві все жартував та переконував необстріляних молодиків, щоб не кланялися незнайомим кулям. У лісі вже ніхто його не бачив.
Кілька козаків пішли на розшук і за кільканадцять хвилин принесли мертвого діда. Мав розірвані гранатою груди й живіт.
З козаками прийшов побережник, у якого позичили старе рядно, та оповів про смерть діда, що її випадково бачив, виглядаючи із льоху, куди заховався з родиною підчас бою.
Дідові куля перебила ногу, як він перескакував через пліт на город лісничівки. Рушниця впала потойбіч плоту. Пробував було повзти, та мав перебиту кість і не зміг. Обернувся убік наближаючихся курсантів, виняв із торби та розклав перед собою свої гранати. Як червоні наблизилися, почав частувати їх через пліт «гусячими яйцями». Вбивши і ранивши кількох, запалив запальник останньої гранати і поклав її під себе...
Забравши із собою своїх вбитих і ранених та залишивши стежі, вертаємося до манастиря, де готовився обід.
Годин за дві кінна розвідка донесла, що червоні частини, що їх ми дожидали з другого боку, наближаються вже до Лубенець.
Деркач передав до лубенського отамана Пономаренка, щоби всі озброєні, захопивши із собою родини помітніших повстанців, виступили з села до ліса.
Постановлено перепустити червоних через Лубенці без бою і дати їм можливість наблизитися до Мельників і вступити в бій з 2 курінем та мельничанськими сотнями. 3-й курінь вирушив на край ліса під Лубенцями. 1-ий курінь і штаб бригади залишилися в манастирі.
За якийсь час розвідка донесла, що червоні вступили в село і розташувалися там на відпочинок.
Ще за годину-півтори від третього куреня прискакав зв'язок із запискою від Кваші. Большевики палять Лубенці. Пономаренка з його хлопцями не можна стримати — хочуть наступати. Що робити?
Деркач, Грицаєнко, Отаманенко, Петренко і я, сівши на коней, скачемо на край ліса. Над Лубенцями хмари чорного диму. Горіла хата Пономаренка, сотника Вішневецького і ще кільканадцять хат. Разом з отаманом 3-го куреня радимося що робити. Деркач настоює на свойому, що треба дати ворогові змогу вирушити на Мельники і тоді оточити його.
В цей час під'їхав до нас Чорнота з селянином, що прискакав верхи із Лубенець.
Червоні, запаливши кільканадцять хат і то якраз видатніших повстанців, розстріляли батька і жінку одного із тих, що були в лісі та, пограбувавши трохи село, вирушили в напрямку моста через Тясмин. Шукали за родинами Пономаренка і Вішневецького. Кілька селян захопили із собою. Хтось мусів зрадити ворогові все, що діялося в селі та поінформувати його в ситуації[12].
Довідавшись нарешті, що таке Холодний Яр, червоні, очевидно, покинули замір ліквідації його наявними силами і хочуть вимкнути за Тясмин.
Деркач посилає верхівця до Мамая, щоби той з 2 курінем і медведівчанами ішов на переріз ворогові до моста, а сам з 3 курінем вирушив услід за червоними. Та вони виграли час. Медведівські cтежі зауважили наближення противника. Та поки надіспіло підкріплення, колона вже перейшла через міст. Вив'язалася коротка перестрілка через річку, після якої червоні відійшли за кучугуру і пішли дальше по черкаській дорозі. Наніч затрималися в одному із сіл, кілометрах у 8-10.
Бригада і села провели ту ніч в поготівлі. Рано до штабу зголосилося двох із п'яти селян, що їх червоні захопили були із Лубенець, як заложників. Оповіли, що всіх їх увечері сильно побили у червоному штабі, вимагаючи відомостей скільки є озброєних, а головне скільки «петлюровскіх салдат» в Холодному Яру. Потім замкнули пов'язаних до льоху під будинком колишньої кооперативи. По півночі, як змінилася варта, стійковий червоноармієць відімкнув двері і розговорився з ними. Оповів, що він сам «хахол», колоніст з-над Волги, в червоній армії служить по мобилізації і хоче дезертерувати. По дорозі із Бобринської до Лубенець умовився в одному селі з селянином, що той прийме його і за поміч у роботі перетримає, поки большевизм завалиться. Він чув, як командир говорив, що їх рано розстріляють. Отож він сам постарався, щоби попасти на стійку до льоху. Розв'яже їм руки, віддасть рушницю і втече разом з ними. За те вони мають дати йому, взамін військового, відповідний цивільний одяг і вивести на дорогу до того села. Та треба залишити якийсь слід, що навів би червоних на думку, що на льох був зроблений напад і його захопили із собою ті, що напали, бо інакше можуть тяжко потерпіти його батьки. Колодку по виході всіх замкнули і потім зкрутили люфою рушниці. Червоноармійського кашкета один із побитих селян змочив своєю кровю і кинув на східцях до льоху. В будинку тому ніхто не мешкав і вони ушестерьох щасливо вибралися із села й добралися до Лубенець. Вдячні тому червоноармійцеві за вирятуване життя, селяни прийшли до штабу за дозволом, щоби він залишився у них в Лубенцях.
