Отаман дав розпорядження начальникові штабу, щоби той видав бувшому червоноармійцеві двісті тисяч совітських рублів, дав відповідні чужі документи, але із обережности — най він йде собі до села, у якому мав замір залишитися. Не можна бути певним, що червоні не підстроїли нарочито цієї історії, щоби вкинути між нас свого розвідчика. Грицаєнко поїхав верхи до Лубенець і вернувшись оповів, що хлопець зробив на нього добре вражіння. Дезертир оповідає, що частини ті вирушили із Самари на врангелівський фронт. В Бобринській дістали наказ висісти. Вчора мали наступати із Лубенець на Холодний Яр, та підчас відпочинку командир зібрав частину і вичитав із аркушу паперу, кого треба спалити, кого арештувати, а потім приспішив з вимаршем до мосту. Говорили, що командир одержав відомості, що у лісі зібралася величезна банда, з якою зачіпатися небезпечно. Червоноармійця відвезли лубенчани до бажаного села. Підвечір із Кам'янки надіспіла звістка, що курсанти всіли до ешалону і від'їхали на фронт.
На другий день одержали відомости, що Степова повстанча дивізія наближається вже до Чигирина. Отаманенко і Чорнота з кінною сотнею виїхали назустріч. Перший курінь одержав наказ перейти до Медведівки, куди перейшов штаб бригади.
Пополудні вся Медведівка заповнилася колонами степовиків. Штаб отамана Блакитного примістився у вищій початковій школі. Постать отамана степовиків, що прибув до школи в супроводі штабу на конях, виглядала імпонуюче. Середних літ кремезний чоловік, із помітною військовою виправою, одягнений в простеньке убрання військового крою, але з «цивільного» темносірого матеріялу. Мав на собі лише револьвер, далековид і пляншета з мапою.
Познайомившись із штабом, їдемо з Петренком оглядати степовиків, що складалися із кількох об'єднаних загонів. Найбільш сподобався нам загін Чорного Ворона: триста чоловік виключно на конях і тачанках з кулеметами. Коні під верхівцями і в тачанках — «змії»! Ситі, вичищені, з позаплітаними в гриви коліровими стяжками. Масти переважно вороної. Козаки майже всі в чорних козацьких шапках і бурках. Від загону повівало махновсько-партизанським духом. Зрештою він складався переважно із хлопців, що «пройшли школу» Махна, лише будучи свідомими українськими повстанцями, відсіялися від чорних прапорів.
Добрий вигляд мала батарея із трьох кінногірських гармат, що пригадала декому з нас наших «алмазовців». Лише набоїв мала обмаль. Гармат дивізія мала більше, та змушена була позалишувати із-за браку набоїв.
Добрий бойовий вигляд мав 1-ий полк дивізії, невеликий відділ кулеметів на тачанках і поодинокі сотні в різних частинах дивізії.
Натомість запасовий полк, що мав у складі до чотирьох тисяч чоловік, не мав ні одної рушниці. Хто дістав собі рушницю — переходив до дієвих частин. Зброю заступали ковальської роботи списи, коси, прив'язані вздовж держака, деревляні штилі — гострі на кінцях дрючки, що ними на Херсонщині подають снопи, були й залізні вила та гостро відточені рискалі. Таке саме узброєння мала половина загону отамана Штиля, деякі сотні 2-го полку і останніх частин. Із близько 15.000 складу дивізії, таку «домашнього зразку» зброю, мало що-найменш 6.000 чоловік. З півтори тисячі мали рушниці-обрізи», тобто зброю, придатну лише для бою на близьку віддаль і то непевну.
Кінноти було мало, і за винятком верхівців Чорного Ворона та невеличкого кінного загону Кобчика, кіннота мала вигляд не потішаючий.
Чорноліський полковник Хмара, що своїми трьомастами шабель міг значно підсилити склад кінноти, приєднатися до дивізії відмовився, хоч під час маршу її до Холодного Яру зв'язувався з нею і допомагав відбиватися від червоних. Мотивував своє становище тим, що приєднання до дивізії лише зв'яже йому руки, а користі від такого зведення до купи повстанчих сил він не бачить. Зазначив, що приєднається лише в тому разі, коли все об'єднання піде на Захід, щоби пробитися через фронт і прилучитися до української армії.
Оглянувши степовиків, вертаємося до свойого штабу. На одній із тачанок Чорного Ворона зауважую знайоме звідкись обличчя. Ті блискучі чорні очі й копицю кучерявого волосся я рішуче десь вже бачив. Глянувши на мене, «знайомий» зскочив із тачанки з простягнутою рукою.
— Здоров «контр-революція»! Що, не розстріляли — утік?
Сердешно стискаю руку колишньому сусідові в одиночному корпусі елісаветградської тюрми — Гордієнкові, який своєю «фільозофією» та утечею серед білого дня додав мені віри у те, що й я втечу.
— Тут, братику, ще один єлісаветський смертник є — Житкевич — не знав його у Чека? Утік у місті, як на допит десь водили. А я думав ти не втечеш — занадто морда у тебе була квасна та пригноблена... Оповідай, як було.
Утішений несподіваною зустріччю, забираю Гордієнка до хати знайомого селянина і там оповідаємо один одному свої пригоди.
Підвечір в школі відбулася нарада всіх штабів, на якій командування всіма частинами, в тому числі і нашою бригадою, було віддане в руки Блакитного.
