— Ви доставляєте їм тільки сировину, — сказав я, — у вигляді імпульсів. Аналогічно, як її нам доставляє навколишній світ. Коли я стою і дивлюся на зорі — то те, що я відчуваю і думаю при цьому, належить тільки мені, а не навколишньому світові. Вони, — я показав рукою на ряди скринь, — так само.
— Це правда, — сухо мовив професор. Він зіщулився і ніби поменшав від того. — Але якщо ви сказали так, не вдаючись до безмозких висновків, то, певно, вже розумієте, навіщо я їх створив?
— Здогадуюсь. Але мені хотілося б, щоб ви розповіли про це сам.
— Гаразд. Колись дуже давно я засумнівавсь у реальності світу. Ще як був малий. Так званий закон підлоти неживих предметів — хто від нього не страждав? Ми не можемо знайти якоїсь дрібниці, хоч пам’ятаємо, де ми її бачили востаннє, нарешті знаходимо ту річ у зовсім іншому місці з почуттям, що спіймали світ на гарячому, на якійсь невідповідності, недбалості… звичайно, дорослі кажуть, що це помилка — і таким чином тамується природна недовіра дитини. Або те, що називають le sentiment du deja vu — враження, що все це колись уже було, хоча ситуація, в якій ти опинився, безперечно нова і потрапив ти в неї вперше… Цілі метафізичні теорії, такі як віра в переселення душ, в перевтілення, з’явилися, грунтуючись на цих явищах. А далі: закон серії — повторюваність надзвичайно рідкісних явищ, що, як правило, ходять парами, і лікарі у своїй термінології навіть назвали це duplicitas casuum.[41] І нарешті… духи, про які я вас запитував. Читання думок, левітація і — що найбільше суперечить основам нашої науки, найбільш незбагненне — випадки, правда, рідкісні — передбачення майбутнього… феномен описуваний від найдавніших часів, усупереч здоровому глуздові, бо кожен науковий погляд на світ його не допускає… Так що воно таке — це все? Що воно означає? Ви можете сказати?.. Але вам бракує сміливості, Тихий… Гаразд. Гляньте сюди…
Підійшовши до полиць, він показав на скриню, що стояла окремо, найвище від усіх.
— Це шаленець мого світу, — сказав Коркоран і посміхнувся. — Ви уявляєте собі, до чого він дійшов у своєму божевіллі, яке відкинуло його від усіх? Він присвятив себе пошукам доказів ілюзорності свого світу. Бо я й не стверджував, що його світ безсумнівний, ідеальний. Найдовершеніший механізм може схибити — то якийсь протяг розгойдає дроти і вони зіткнуться на мить, а то мурашка залізе в середину барабана… і, знаєте, що він, цей божевільний тоді думає. Що телепатію викликає локальне коротке замикання дротів, які належать двом різним скриням… що бачення майбутнього трапляється тоді, коли забірник, схибивши, перескочить раптом із належної стрічки на ту, яка має розкручуватися лише через багато років. А відчуття, що він уже нібито пережив те, що насправді трапляється з ним уперше, спричиняється зазубриною на селекторі, а коли він не тільки здригнеться в своєму мідяному руслі, але й заколивається, як маятник, зачеплений, скажімо… якоюсь мурашкою — то в його світі діються чудні й незбагненні події; в комусь раптом спалахує шалене почуття, хтось починає віщувати, предмети раптом починають рухатися самі або міняються місцями… а крім того, внаслідок цих ритмічних рухів, з’являється… закон серії. Групування рідкісних і дивних випадків у систему і його божевільний мозок, живлячись такими неприйнятними для загалу феноменами, приходить до висновку, за який його незабаром посадять до психіатричної лікарні… — що він сам усього лишень залізна скриня, як і всі інші, що його оточують, що люди — це тільки начиння в кутку якоїсь старої, запорошеної лабораторії, а світ, його чарівність і потворність, — це лише ілюзія. І він насмілився роздумувати навіть про Бога, Бога, який колись як був іще наївний, робив дива, але потім світ змінив його, цього Творця, навчив його, що єдина річ, яку дозволено робити — не доскіпуватися, не бути, не міняти нічого у своїй справі, бо вірити можна лише в божество, якого не докличешся. А знаєте, Тихий, що думає цей його Бог?
— Знаю, — відповів я. — Що він такий самий. Але тоді можливе й те, що власник Запорошеної лабораторії, в якій МИ стоїмо на полицях, і сам є скринею, що її збудував інший, ще вищого рівня вчений, творець оригінальних і фантастичних концепцій… і так до безкінечності. Кожен із цих експериментаторів — Бог, творець свого світу, цих скринь і їхньої долі — має під своєю владою своїх Адамів і Єв, а над собою — свого, вищого в цій ієрархії, Бога. Для цього ви їх і зробили, професоре…
— Так, — відповів він. — Я розповів усе, тепер ви знаєте стільки, як і я, і немає сенсу провадити розмову далі. Дякую, що ви прийшли, і прощавайте.
