Отак, дорогі друзі, закінчилося це незвичайне знайомство. Не знаю чи Коркоранові скрині ще функціонують. Може, вони й досі снять своє життя у всій його красі й потворності, що є лише зафіксованим у стрічках розмаїттям імпульсів, а Коркоран щовечора, після робочого дня, піднімається залізними сходами нагору, по черзі відкриваючи сталеві двері тим великим ключем, якого носить у кишені спаленого кислотою халата… і чиниться доля. І, здається мені, що, всупереч своїм словам, він відчуває бажання втрутитись, увійти в ореолі всемогутності в глибину створеного ним світу, щоб урятувати в ньому когось, хто сповідує Покуту, і вагається у тьмяному світлі голої лампочки, чи вберегти чиєсь життя, чиюсь любов, хоч я певен, що він ніколи не зробить цього. Не піддасться спокусі, бо хоче бути Богом, а єдиною ознакою божества, яку ми знаємо, є мовчазна згода з усяким людським учинком, з усяким злочином, і немає для нього більшої відплати від щораз відроджуваного в поколіннях бунту залізних скринь, коли вони, при здоровому глузді, утверджуються в думках, що ЙОГО — не існує. Тоді він мовчки усміхається і виходить, замикаючи за собою численні двері, а в порожнечі чується лише слабке, як дзижчання конаючої мухи, гудіння дротів.
Після тривалого перебування на Землі я зібрався в дорогу, щоб оглянути найулюбленіші місця моїх давніх експедицій — кулясті скупчення Персея, сузір’я Тельця і велику зоряну туманність біля ядра Галактики. Скрізь я побачив зміни, про які мені тяжко писати, бо то зміни не на краще. Тепер багато говорять про поширення космічного туризму. Безперечно, туризм — чудова справа, однак у всьому треба знати міру.
Безладдя починається відразу ж за порогом. Пасмо астероїдів між Землею і Марсом перебуває в жалюгідному стані. Ці монументальні скелясті уламки, колись поринулі у вічну темряву, тепер освітлені електрикою, до того ж кожну скелю вкривають старанно видовбані ініціали й монограми.
Особливо уподобаний фліртуючими парочками Ерос здригається від ударів, що ними різні доморощені каліграфісти видовбують на його поверхні пам’ятні написи. Кілька спритних хитрунів на місці дають напрокат молотки, долота і, навіть, пневматичні свердла, і вже не знайдеш незайманої скелі в найдикішім колись урочищі.
Звідусіль страхають написи на зразок: «Це найдорожча астероїду скала, любов тут наша розцвіла», «Тебе я, мила, цьомав на метеориті цьому» — тощо, разом із пробитими стрілою серцями в найгіршому стилі. На Церері, яку облюбували, не знаю чому, багатодітні родини, процвітає справжній фотографічний бандитизм. Там вештається чимало фотографів, які не тільки дають скафандри для позування, але й змащують стіни скель спеціальною емульсією і за невелику плату увічнюють на них цілі екскурсії, а виконані таким способом величезні знімки для довговічності покривають ще й поливою.
Родини — батько, мати, дідусі й бабусі, діти, — прибравши відповідних поз посміхаються зі скельних урвищ, що, як я прочитав у якомусь проспекті, має створювати «сімейну атмосферу». Щодо Юнони, то цієї, колись такої гарненької, планети вже майже немає: кожний, кому заманеться, відбиває від неї брили й шпурляє їх у космос. Не помилували ані залізо-нікелевих метеоритів, що пішли на сувенірні персні та запонки, ані комет. Рідко яка з них з’являється тепер з цілим хвостом.
Я сподівався, що втечу від товкотнечі космобусів і тих родинних портретів на скелях разом із графоманськими віршотворами, коли виберусь поза сонячну систему, але де там!
Професор Брюкке з обсерваторії скаржився мені недавно, що слабне світло обох зірок Центавра. Як же йому не слабнути, коли всі околиці завалені сміттям? Навколо важкої планети Сіріус, що являє собою головну привабу цієї системи, з’явилось кільце, схоже на кільце Сатурна, але утворене з пляшок з-під пива й лимонаду. Космонавтові на цій трасі доводиться обминати не тільки метеоритні потоки, а й бляшанки з-під консервів, яєчні шкаралупи й старі газети. Подекуди за ними зірок не видно. Астрофізики роками ламають собі голову над причиною нерівномірного розповсюдження космічного пилу в різних галактиках. Думаю, що розгадка досить проста — чим вища в галактиці цивілізація, тим більше там насмічено, звідси весь цей пил, бруд і відходи.
Це проблема не стільки для астрофізиків, скільки для двірників. Як бачимо, в інших туманностях теж не можуть їй зарадити, хоч це невелика втіха. Гідною осуду забавою є також плювання в космос, бо слина, як і взагалі кожна рідина, замерзає при низькій температурі і зіткнення з нею легко може призвести до катастрофи. Незручно навіть про це говорити, але особи, які звичайно хворіють під час подорожі, звикли вважати космос своєрідною плювальницею, ніби не знають, що сліди їхньої недуги кружлятимуть потім мільйони років по орбітах, викликаючи в туристів неприємні асоціації й зрозумілу відразу.
Окремою проблемою є алкоголізм.
