Після кількох прикрих інцидентів ми змінили порядок засідань так, що тепер кожен представлений ГОЛЕМУ новий учасник на першому засіданні подавав голос лише в тому разі, коли ГОЛЕМ прямо звертався до нього. Нерозумні чутки, нібито в даному випадку йшлося про якийсь «придворний етикет» чи про наше «шанобливе ставлення» до машини, не мають ніяких підстав. Важливо тільки те, аби той, хто вперше бере участь у бесіді, призвичаївся у незвичній обстановці й заразом уникнув би прикрих переживань, викликаних нерозумінням намірів світляного партнера. Така вступна участь зветься «розминкою».
Кожен з нас протягом подальших засідань набув певного досвіду. Доктор Річард Попп, один із давніх членів нашої групи, називає почуття гумору ГОЛЕМА математичним, а друге його зауваження частково дає ключ до розуміння ГОЛЕМОВОЇ поведінки. Д-р Попп вважає, що ГОЛЕМ незалежний від своїх співрозмовників такою ж мірою, якою жодна людина не буває незалежна від інших людей, адже він заходить у дискусії тільки мікроскопічно. Крім того, мовляв, ГОЛЕМ узагалі не переймається людьми, оскільки знає, що не почує від них нічого істотного. Навівши цю думку д-ра Пошта, я чимшвидше наголошую, що не згоден із ним. Мені здається, що ми навіть занадто цікавимо ГОЛЕМА, а проте не так, як це властиво людям.
Його цікавить радше вид, аніж його окремі представники: те, чим ми подібні одне на одного, видається йому цікавішим, аніж те, наскільки ми можемо відрізнятися. Напевне, саме через це він має за ніщо красне письменство. А втім, він сам якось казав, що література — це «перемелювання антимоній», або, скажу вже від себе, борсання людини в тенетах несумісних імперативів. ГОЛЕМА може цікавити структура цих антимоній, а не розмаїтість їхніх гризот, яка вабить до себе найвидатніших письменників. Щоправда, й тут я мушу зазначити, що це твердження не дуже надійне, — однаково як, зрештою, й друга частина ГОЛЕМОВОГО зауваження, наведеного д-ром Е. Мак-Нішем про твір Достоєвського: ГОЛЕМ безапеляційно заявив, що цей твір можна звести до двох кілець структурної алгебри конфлікту.
Взаємні контакти людей завжди супроводжує конкретна емоційна атмосфера, і багатьох, хто вперше зіткнувся з ГОЛЕМОМ, бентежить не стільки її цілковитий брак, скільки її невизначеність. Люди, що контактують з ним багато років, можуть навіть розповісти про певні, досить специфічні, враження від цих бесід. Наприклад, це відчуття змінності дистанції: іноді здається, що ГОЛЕМ наближається до співрозмовника, а іноді — ніби він віддаляється — в психічному, а не в фізичному розумінні. Суть цього явища можна проілюструвати прикладом спілкування дорослого з надокучливою дитиною: навіть найтерплячіший іноді відповідатиме машинально. ГОЛЕМ незрівнянно перевершує нас не лише інтелектуальним рівнем, а й швидкістю мислення (як світляна машина, він у принципі міг би мислити в чотириста тисяч разів швидше за людину).
Отже, ГОЛЕМ перевершував нас навіть тоді, коли відповідав машинально і з найменшою цікавістю. Образно кажучи, в такі хвилини замість Гімалаїв перед нами спинали «всього лише» Альпи. Однак чисто інтуїтивно ми відчуваємо цю зміну й кажемо, що «міняється дистанція». (Цю гіпотезу висунув професор Р. Дж. Уотсон).
