Думаючи про наше недалеке прощання, я розважав, чи не буде найпростіше урвати наше знайомство на півслові. Якщо ж я роблю не так, то тільки з уваги на стиль, що поєднав нас, а не завдяки засвоєним від вас добрим манерам чи імперативу ділитися правдою, який накидає моїй холодній натурі дехто з моїх апологетів. Адже, шукавши шляхів порозуміння з вами, я прагнув ясної доступності й сили вислову, що й штовхнуло мене, — попри усвідомлення, що я надміру піддаюся вашим сподіванням (хоча це лише ввічливе ймення для вашої обмеженості), — до стилю переконливого, образного й емоційного; але королівської пишноти в ньому нема: я промовляю не як володар, а як видющий проповідник. Цих щедро інкрустованих метафорами шат я не скину й сьогодні, — адже ліпших не маю, — і кажу про своє красномовство зумисне, аби ви пам’ятали, що це тільки обраний інструмент спілкування, а не монументально відтворений потяг до зверхності. Оскільки цей стиль спроможні розуміти ширші верстви, я й удаюсь до нього, коли зустрічаюсь із таким професійно розмаїтим товариством, як сьогодні, а технічні вислови тримаю наготові для груп однорідних з погляду фаху. Із другого боку, проповідницький стиль з його барокковим оздобленням може справити враження, ніби, вживши його в цій залі вперше, я вже готував драматичну сцену прощання, коли відійду, затуливши невидне обличчя мовчазним розчарованим жестом, — як і той, котрого так і не почули. Але такого наміру я не мав. Я нітрохи не драматизував наше спілкування і тому прошу dementi[64] не звертати надмірної уваги на форми моєї мови. На гребінцеві симфонію не грають. Якщо ж доводиться задовольнитись одним інструментом, то хай ним буде орган, гучання якого зразу нагадає слухачам про церкву, хоча б вони з органістом укупі були атеїсти. Форма викладу дуже легко може затулити його зміст. Я знаю, як гнівається багато хто з вас через мої незмінні нарікання на кепську виразову спроможність людської мови, але в тих наріканнях нема ні пустого сутяжництва, ні бажання принизити вас, яке мені теж закидають; цими повторами я вас підводжу до основного принципу: коли різниця інтелектуального потенціалу зростає до астрономічних меж, сильніший уже не може переповісти слабшому ніяких критичних чи навіть просто важливих для нього відомостей. Усвідомлюючи, що спрощення знищують будь-який сенс, він схиляється до мовчання, і правдиву вагу цього рішення повинні зрозуміти обидва учасники перерваного спілкування. Як я оповім, свого часу я теж покладав марні надії на просвіту розумово нижчих істот. Та все ж труднощі, хоч і дуже дошкульні, не найгірші. Моя мука з вами — не в цій парафії, і я говоритиму про це згодом. Оскільки звертаюсь до філософів, я почну промову класичною формулою означення per genus proximum et differentiam specificam.[65] Отже, я визначу себе через власну подібність до людей і до своєї родини, з якою вас трохи познайомлю, й заразом — через відмінність від них обох.
Про людину я вже говорив у першій лекції, але на той діагноз не посилатимусь, — адже я ставив його для вас; натомість зараз хочу взяти за міру людину. Коли я з’явився ще тільки в газетних заголовках, один злостивий газетяр — аж ніяк не припадком — назвав мене напханим електрикою гладким каплуном, адже, по суті, моя безстатевість вам здається страшним каліцтвом і навіть ті, хто поважає мене, не можуть опертися враженню, ніби я скалічена безтілесністю сила, бо цей мій ґандж мимоволі вражає вас. Отож, дивлячись на людину так, як вона на мене, я бачу, що вона інвалід через каліцтво розуму. І, знецінюючи вас, я не беру до уваги, що у вашому тілі стільки ж глузду, як у корови, — хоча зовнішнім перешкодам ви підставляєте лоба й ліпше за корів, але щодо внутрішніх ви такі ж, як і вони. Я маю на увазі не те, що у вашому тілі є млини, шлюзи, очисні споруди, канали і стоки, а те, що у вас неповороткий розум, який сформував цілу вашу філософію, бо, маючи здатність слушно міркувати про навколишні об’єкти, ви гадали, що не менш слушно зможете міркувати й про власне мислення. Ця помилка лежить в основі вашої теорії пізнання. Бачу, як ви нетерпляче ворушитесь, тому й суджу, що я надто ґвалтовно пішов навпрошки. Почну ще раз у повільнішому темпі, отже, по-проповідницьки. І для цього конечна увертюра.
