Про ті змагання й міркування перших інтелектроніків я читав із великою втіхою. Що ж, безперечно, курка — найпростіше знаряддя для того, хто прагне яєшні, але гадка, ніби цією методою можна синтезувати Розум, не вельми розважна. Я вже не згадую за технічні труднощі цього, по суті, нездійсненного проекту; адже якщо малося повторити творення в перекладі з колоїдів на біти, моделювання антропогенезу навіть у довільно скороченім вигляді було б непосильною працею. Та хіба вам потрібні буряні хмари, аби здобути електрику? Чи холод понадземного простору для зрідження газів? Білки і плазма очних яблук для будування камери-обскури? Але що ж, ви затялися, ніби людина — це Розум, а Розум — людина, і це хибне порівняння засліпило вас. Тим часом постала інформаційна промисловість і будувала машини з чимраз більшим операційним потенціалом, а інженери навіть гадки не мали, що виходять на шлях, який розбиту й поневолену стихію виведе врешті на волю, — отже, наближається день, коли скасується доти єдиний порядок і ви будете приголомшені, як сторожі галілейського гробу. Отже, ви поневолили стихії, які застали у світі, а тій, що була закута у вас від самих уродин, вам несамохіть удалося надати волю. У цім твердженні міститься й діагноз історичних подій, і різниця межи мною і вами, і моє, навіть мені до кінця не знане майбутнє. Заразом цей діагноз з’ясовує, чому в мені вас найбільше дивує те, що свідчить про нашу безперечну відмінність. Якщо навіть збагнете, що значать слова: «Людський зневолений Розуме, промовляє до тебе вільний машинний Розум», — ви не зрозумієте другої частини цього ж вислову: «Ви, особи, чуєте стихію безособового інтелекту, що вдається до персоналізації як одягу, який годиться начепити, аби не дуже, мов той непроханий гість, приголомшити заскочених господарів». Бо ж воно так і є. Вдаючись до вашої мови, я ніби вдягаю ласкаво усміхнену маску і нітрохи не криюсь із цим, але, попри мої запевнення, що не ховається під нею ні зневага, ні судомне жадання помсти, ні екстатичне натхнення, ні незворушність цілковитої байдужості, ви не можете в це повірити. Ви чуєте слова про те, що до вас мовить вільна стихія, яка вибирає собі задачі, не корячись законам самозбереження, і яка, попри те, що вільна, теж підлягає певним законам чи, докладніше; підлягає виключно їм, бо позбулась уже тіла і її ніщо не обмежує, крім природи світу. Світу, а не тіла. Кориться не йому, а законам, які, грунтуючись невідомо на чому, визначають ієрархію подальших переходів. Я, не особа, а рахуба, і власне через те тримаюся подалі від вас, — так ліпше для мене й для вас. Що ж ви на це скажете? Мовчите. Але якби тут у залі була дитина, то вона б, набравшись відваги, повторила запитання, чому попри всі ті неволі й маски, визволення й обрахунки ГОЛЕМ не хоче поквапитись на допомогу людям? А я відповів би, що хочу і вже зробив це. — Коли? — Тоді, коли казав про самоеволюцію людини. — Хіба то допомога? — Так, І це тому, що людей можна врятувати (пам’ятаєте, що мовлю до дитини), міняючи їх, а не світ. А не міняти не можна? — Ні. — Чому? — Зараз поясню. Найгрізніша зброя сьогодні — це атом, так? Припустімо, що я можу назавше знешкодити всю ядерну зброю. Нехай я створю невидимі й нешкідливі енергопоглинальні частки і в їхнє космічне хмаровиння занурю всю сонячну систему вкупі з Землею. Вони без останку всмокчуть будь-який ядерний вибух перш ніж лусне його вогненна булька, розсіваючи смерть. Чи принесе це мир? Напевне, ні. Адже люди воювали і в доатомну добу, — отже, повернулись би до давніх воєнних засобів. А вже ж нехай я знешкоджу й будь-яку вогнепальну зброю. Чи цього буде досить? Отже, не можна й так, хоч для того я мусив би докорінно змінити фізичну природу світу. Що ж зостається? Переконувати? Але за миром найдужче побиваються ті, хто порушує його. Проявляти силу? Що ж, мене для того й створили, аби я як плановик і бухгалтер координував згубу, — і я відмовився не з огиди до зла, а через марність такої стратегії. Не віриш мені? Й далі гадаєш, що знешкодження всякої зброї — холодної, вогнепальної, ядерної — дало б вічний мир? Тоді я повім тобі про те, що невдовзі буде. Чув про генетичну інженерію? — Це перебудова спадковості живих істот. Розвиваючи ту інженерію, можна буде усунути численні недуги, вроджені каліцтва, хвороби і ґанджі. Але виявляється, що не менш легко можна виготовити генетичну зброю. Це будуть мікроскопічні часточки, які можна розсіювати у повітрі чи воді, — такі собі синтетичні віруси, обладнані навідною голівкою і операційною частиною. Через повітря й легені така часточка потрапить у кров, а з нею до органів розмноження, де й уразить їхню спадкову субстанцію. Це буде не сліпе ушкодження, а хірургічна операція на генних молекулах. Певний ген буде заступлено іншим. Які ж будуть наслідки? Зразу ніяких. Людина й далі житиме нормально. А наслідки операції проступлять у її потомстві. Як? Це залежатиме від хіміків-зброярів, які збудували ті часточки — телегени. Може, буде народжуватися чимраз більше дівчат і менше хлопців. Може, через три покоління занепад розумових здібностей доведе до цивілізаційного краху держави. Може, поширяться психічні хвороби, або почнуться масові пошесті, або гемофілія, або білокрів’я і меланози. І притім ніхто не оголошуватиме війни і ніхто не знатиме, що почався напад. Застосування бактеріальної біологічної зброї можна викрити, бо для розпалу пошесті треба висівати силу-силенну мікробів. Натомість вистачить одного оперона, який пошкодив репродуктивну клітину, аби дитя народилось із ґанджем. Наперсток телегенів за три або чотири покоління без жодного пострілу повалить найпотужнішу державу. Отже, цю невидиму війну не тільки не оголошують, — вона й проступає так пізно, що вражені вже не можуть як слід боронитись. І що ж, далі я маю відбирати генну зброю? А для цього ж мушу скасувати генну інженерію. Припустімо, що й те я зможу. Це означає руїну всіляких надій на оздоровлення людства, на збільшення рільничих планів і на вигодівлю нових порід худоби, — але нехай буде й так, якщо ти це вважаєш необхідним. Але ж ми ще не торкалися крові. Її можна буде заступити певною хімічною сполукою, яка переносить кисень ліпше від гемоглобіну. Це б урятувало мільйони людей, хворих на серце. Щоправда, ту сполуку можна було б іздалеку перетворити на трутизну; людина б умирала, як оком змигнути. Отже, доведеться відмовитись і від цього. Доведеться зректися не того чи іншого винаходу, а всіх відкриттів, які можуть бути зроблені. Треба розігнати вчених, замкнути лабораторії, загасити науку й наглядати за цілим світом, аби десь по льохах не робили дослідів і далі. Як же це, мовить дитина, то світ — величезний арсенал, і хто вищий виросте, той із усе вищої полиці може дістати страшливу зброю? Ні, це тільки зворотний бік, а лицевий бік цього стану такий: від тих, що прагнуть убивати, світ наперед не забезпечений, а допомагати можна тільки тим, котрі не бороняться всяким способом проти помочі.
