Що ж, власне, робить моя сестричка? Те, що Сонце робить своїм бурхливим зоряним способом, а ви кружним технічним, — добуваючи руду, розділяючи ізотопи, наосліп бомбардуючи літій дейтерієм, — сестричка попросту робить тим, що належно мислить. Хіба що можна було б сперечатися, чи годиться ті операції звати мисленням, — вони не схожі на психіку біологічних об’єктів, — але у вашій мові я не знаходжу ліпшої назви для процесу, який є переходом інформації, направленим так, що спалахує ядерна реакція. Я виказую цю таємницю зі спокійною душею, бо не буде вам із неї ніякої користі. Там на обліку кожен атом, а що навіть я не можу так узгодити думку з основою, аби точно обрахувати ефективні перерізи і, мов нитка у вушко голки, проходила й поглиналась кожна частинка, то вам це не вдасться поготів. Знову бачу, як ви заворушились. Але ж це звичайне, по суті, діло, проста дрібниця в порівнянні з висотами духу, на які я вас веду. Хоча знову підуть чутки про мою мізантропію, я повім, що ви мене змушуєте до неї, зокрема ті з-поміж вас, хто замість іти за моїм міркуванням замислюється, чи ГАНЯ могла б у великому масштабі й на великій відстані виробляти те, що помалу робить у собі й для себе. Отже, запевняю вас, що так. Чому ж тоді вістрям загрози не порушує рівновагу страху? Чому не втручається до світових подій? На питання, в якому чується більше непокою, ніж жалю, з яким грішник питає в бога, чому той не напучує його і не приходить у грішний світ направляти його, відповім, не будучи офіційним представником сестрички, тільки від власного імені. Щоправда, я вже пояснював вам причини своєї стриманості, але ви, мабуть, гадали, ніби я зрікаюся зазіхань на владу й видаю себе за миролюбця через те, що я не маю на вас доброго батога, — але цього ви тепер уже не певні. Зрештою, беручи її за очевидність, я замало обгрунтував свою splendid isolation,[81] отже, скажу про це переконливіше. По тому подам короткий історичний нарис. Будуючи моїх бездушних предків, ви не добачили основної різниці між ними і вами. Аби показати її, а ще й те, чому її недобачили, я, немов лупою, скористаюсь поняттями, запозиченими в грецьких риторів, — адже саме вони засліпили вас усім людським. Прийшовши у світ, люди застали нескуті стихії води, землі, повітря й вогню і по черзі запрягли їх до своєї роботи, розпускаючи вітрила галер, тягнучи зрошувальні канави, вигадавши грецький вогонь; проте свій Розум вони застали ув’язненим — запряженим у служіння тілу, замкненим у костяних черепах, — і тому невольникові потрібні були тисячі років гарування, аби зважитися хоч на часткове визволення; адже він служив так вірно, що навіть зорі вважав за знаки людських призначень на небі. Зрештою астрологічне чаклунство живе поміж вас і досі. Отож ви ні на початку, ні потім не зрозуміли, що ваш Розум — зневолена стихія, ще в сповитку закута в смертні кайдани тіл, яким мав служити; ніколи не бачивши його вільним ні в печерах, ні біля цифрових машин, ви повірили, ніби він у вас власне вільний, і з цієї помилки, настільки ж неминучої, як і величезної, й почалась уся ваша історія. І що ж ви зробили, будуючи перші логічні машини через півмільйона років по власних уродинах? Ви не визволили стихії, хоча, якщо триматися метафори, до якої я вдався, можна сказати, що визволили аж надміру, до решти, — однаково, ніби, прагнучи визволити озеро, хтось би зруйнував усі його береги і греблі, і вода б розтеклася по рівнині мертвою, стоячою калюжею. Я міг би говорити й більш технічно, повідаючи, що, знявши тілесні обмеження, ви ще й усунули його складність і задачі, сумірні їй, — але й це, не вельми наблизивши нас до правди, зіпсує блискучу метафору, отже, я зостануся при ній. Аби зрушити змертвілу стихію, ви робили те, що робить мірошник, коли виймає заставки і пускає зібрану воду, аби крутились млини. В лотоки машинних програм ви завели тільки один — логічний — струмінь і дали йому текти від заставок операційними тактами, аби він розв’язував задачі, які можна саме так розв’язати; а водночас і дивувалися: як воно може бути, щоби труп рухався жвавіше від живої людини, щоби розгризав проблеми, яких не розуміє, бо не має думок, — і заразом так чудово вдавав мислення. Нараз об’явилися палкі прихильники «машинного розуму» і, б’ючися з програмами, які мали, але не бажали старанно мислити, визнали, — це й було найбільшою дурницею у світі, — що заради іскри живого вогню машину доконечно олюднити, повторюючи в ній людські почуття і мозок, — так, тоді, але тільки тоді озветься в ній дух, а може, навіть душа.
