Я не припускаю, щоб хтось на нашому місці міг опертися ГОЛЕМОВИМ чарам. Ми просто жили серед них. Через те його раптовий відхід був нам страшливим ударом. Кілька тижнів ми жили мов обложені, нас засипали телеграми й телефонні дзвінки, розпитували урядові комісії і преса, ми були до глупоти безрадні. Ставили нам одне й те саме питання: що сталось із ГОЛЕМОМ, який фізично не рушив із місця, але все його матеріальне громаддя мовчало, як мертве. Мало-помалу ми стали розпорядниками збанкрутілого капіталу і, неспроможні нічого пояснити враженому світові, мусили або здогадуватись, або визнавати своє повне невідання, в яке не хотілося вірити. Почували себе так, ніби нас ошукали і зрадили. Нині я дивлюсь на той період інакше. Й не тому, що вже маю якусь певну відповідь на питання, чому відійшов ГОЛЕМ. Звичайно, свою думку про це я мав, але публічно ніде її не висловив. І далі невідомо, чи він якимось незнаним способом рушив у космічну мандрівку, чи пропав укупі з HONEST ANNIE, ступивши вгору і схибнувшись на тій топософічній драбині, про яку говорив наостанку. Тоді ми ще не знали, що то його остання лекція. Як звичайно в таких ситуаціях, поширились усілякі наївні, сенсаційні і дивачні чутки. Знайшлися люди, які тієї критичної ночі бачили над будинком ясний туманець, подібний до полярного сяйва: він піднявсь угору і втопився в хмарах. Не бракувало й таких, котрі бачили, як на дах сідали світляні апарати. Преса писала про самогубство ГОЛЕМА, про те, що він об’являвся людям у снах, а в нас було враження, ніби існує надто вже заплутана змова йолопів, які з усієї сили прагли втопити ГОЛЕМА в каламутній мішанині міфологічних помиїв, таких характерних для нашого часу. Не було ніякого сяйва, ніяких незвичайних явищ, ніяких об’явлень і пересторог, не було нічого, крім нетривалого зросту споживання електричної енергії в обох будинках о другій годині десять хвилин ночі і цілковитої відмови від живлення через кілька хвилин. Крім того сліду, в записах електричних лічильників більше нічого не викрили, ГОЛЕМ дев’ять хвилин брав із мережі дев’яносто відсотків допустимої потужності, a HONEST ANNIE на сорок відсотків більше, ніж звичайно. Як обрахував доктор Фірек, обоє спожили однакову кількість кіловатів, бо в нормі HONEST ANNIE сама собі виробляла енергію. З цього ми побачили, що не було ні оказії, ні аварії, дарма що про те стільки писали. Наступного дня ГОЛЕМ мовчав і вже більше не відізвався. Обстеження наших фахівців, які почалися лише через місяць (стільки часу пішло на отримання дозволу на «розтин»), виявили відсутність зв’язку між головними блоками і слабкі джерела радіоактивності у вузлах Джозефсона. Більшість фахівців уважала, що цей розлад і розпад пороблено зумисне, ніби для того, щоб затерти сліди попередніх дій. Отже, обидві машини зробили щось таке, для чого надмірна потужність була їм непотрібна, — і нею вони скористалися лише для того, аби унеможливити будь-які спроби їх полагодити або, якщо ваша ласка, воскресити їх. Ця вістка стала сенсацією на цілий світ. Водночас виявилося, скільки страху і ворожнечі породжував ГОЛЕМ, — не так усім тим, що мовив, як своєю присутністю. І не тільки серед широких верств суспільства, а й у світі науки. Миттю з’явилися бестселери, сповнені якнайбезпідставніших глупств, які видавано за розв’язання загадки. Прочитавши, що те звуть уже «ascension»[90] або «assumption»,[91] я, подібно до доктора Крева, боявся, що постане дешева й вельми характерна для духу доби легенда про ГОЛЕМ А. Наше рішення полишити МІТ і шукати роботу в інших університетах значною мірою пояснювалося прагненням відсунутися від такої легенди. Однак ми помилилися. Легенда про ГОЛЕМА не постала. Найімовірніше, цього ніхто не хотів. Вона нікому не була потрібна ні як засторога, ні як надія. Світ пішов далі, борюкаючись із власною буденністю, несподівано швидко забувши історичний прецедент, як на Землі об’явилась істота, що не була людиною й розповідала нам про себе й про нас. Серед таких різних фахівців, як математики і психіатри, я не раз натрапляв на думку, ніби замовчування, отже, й повне забуття ГОЛЕМА було своєрідною захисною реакцією суспільства перед чужим велетенським тілом, з яким не можна було примиритись. Мабуть, лише жменька людей пережила розлуку з ГОЛЕМОМ як тяжку втрату, непоправне відлучення, навіть інтелектуальне сирітство. З Кревом я про це не говорив, але певен, що він відчував те саме. Раптом немов загасло велике сонце, що сліпило нам очі своїм світлом, і ми, відчуваючи все дужчий холод і морок, усвідомили порожнечу дальшого існування.
