– Наша Земля, — сказала Нойс. — Проте це не вічна і єдина оселя людства, а тільки його колиска, відправна точка для злету в безконечний світ. Ти повинен зважитися. Поле біочасу захистить нас і все, що є в цій печері, від Зміни. Зникне Купер разом зі своїм оголошенням, перестане існувати Вічність, а з нею і Реальність мого Сторіччя. Однак залишимося ми, щоб народжувати дітей, щоб мати внуків, залишиться людство, яке колись сягне до зірок.
Харлан глянув на Нойс і побачив у неї на устах усмішку. Перед ним знову була та колишня Нойс, яку він покохав, і, як і колись, від самого погляду на дівчину серце закалатало у нього в грудях.
Він ще сам не знав, що вже зважився, аж поки громадище капсули враз зникло і перед ними в усій красі відкрилася рожева смуга передранішнього неба.
Обнімаючи Нойс, яка довірливо пригорнулася до нього, Харлан подумав, що зникнення капсули означає безповоротний кінець Вічності. І початок Нескінченного Шляху.
© Український переклад. Д. К. Грицюк, 1990
Перекладено за виданнями:
Isaac Asimov. The End of Eternity.
Fawcett Crest. New York, 1955.
1
