Коло телефонного апарата сидів якийсь старий пан із зовнішністю пияка. Банзай знав, що то Ромко Корій, новий сторож. Функція сторожа полягала у тому, щоб пильнувати вхід і не давати всіляким покидькам знадвору шастати по коледжу. У Корія було молочно-сиве, наче дим від сирого листя, волосся, коротесеньке і приховане під чорним беретом десантника. У Корія, напевне, була алергія на дим, тому що білки очей затекли кров'ю. Виглядав він років на п'ятдесят, не більше.
Поки Банзай розмовляв по телефону, чоловік уважно читав книжку. Ще одна книга і блокнотик з простим олівцем лежали коло нього. Хтось чужий підійшов до дверей, і Корій, поклавши книжку сторінками донизу, поспішив до входу. Юрко повісив слухавку і кинув оком на назву.
Одна книжка була українською, інша — російською. Та, що відкрита, — видавництва Інституту трансперсональної психології. "Пнакотические песнопения и измененные состояния сознания. Тексты Р'лайх", автор Юрген фон Юнцт.
Інша книжка — "Полінезійські вірування та північні аналогії у доколумбовій Америці", авторська дисертація Олекси Карни, рік 1987-й.
Якусь жахливу мить Банзай відчував у серці гостре крижане жало.
Ім'я.
Воно, безперечно, було йому знайоме. У
Банзай заспішив у туалет. Його почало нудити. Він увірвався в одну кабінку і перехилився над унітазом. Пробував щось відхаркати, але вилив зі себе лише кілька згустків їдкої, кислої мокроти. На стіні у кабінці хтось синім маркером намалював детальне креслення механізму, що нагадував м'ясорубку. Креслення було у трьох проекціях, дуже прецизійне — з використанням товстих, тонких та пунктирних ліній. Видно було, що автор трудився протягом не одного уроку фізики. Підписано: "ВЧИТЕЛЕРІЗКА ПОБУТОВА СТАТИЧНА".
Банзай різко підвів голову і вийшов з кабінки. Перед очима спурхнула сотня метеликів, тому на якусь мить Банзаю видалося, що він бачить на стіні темно-червоні літери. Він кліпнув кілька разів — і літери зникли.
Семпльований і Малаялам дуже переживали. Вони ходили бліді й налякані, як сновиди зі сивих сновидінь. Було вже за квадранс четверта, а Ростика Стриби — ні духу. І Юрко був тут безсилий.
Двадцять по четвертій у коледж спробував зайти невисокий акуратний третьокурсник, з акуратною зачіскою, вдало підібраними окулярами, чистенько одягнутий. Він розсіював довкола себе впевненість та аромат "Олд Спайсу". Звичайно, Корій і не збирався його впускати, проте послав якусь дівчинку за Юрком Банзаєм, котрого гість, власне кажучи, і жадав побачити. Говорив той студент м'яко, виразно, неголосно й дуже переконливо.
Коли Банзай разом із двома напудженими учнями спустилися на перший поверх і вийшли на зимницю, що була ззовні, то зраділо побачили Ростика Стрибу.
Він привітався зі всіма за руку і сказав:
— Давайте, кохані, йдемо у той ваш парк. По дорозі розкажете, шо тут за мудки.
Дорогою Ростик глянув на годинник, видавши здивований вигук (Семпл та Павук подумали, що тепер той Ростик побачить, як вони запізнюються, і пришвидшить хід). Натомість Роня радісно сказав, що в запасі купа часу, можна піти в ресторан пообідати. Семпльований пробував делікатно натякнути, що ресторан у Мідних Буках був лише до Першої світової, і що вони злегка запізнюються, але Роня видав ще один вигук — уже радісний — його очі саме натрапили на кнайпу "Опір".
У кав'ярні Роня преспокійно вицмокав три філіжанки кави — він відразу ж замовив чотири порції, але Павук і Семпл відмовились. У них і так серця билися, як шалені.
Семпльований і Павук на повному серйозі вважали себе останніми романтиками у загниваючому лігві гопніків та праґматизму. Потайки вони звели собі в кумири відомого вбивцю поліцейських Кроулі-Два-Нагани. Із братом по духу Кроулі вони сходилися в одному: в їхніх грудях билися втомлені, але дуже добрі серця.
Павук і Семпльований були справжніми мрійниками. Вони вірили, що міліція справді береже їх, і, якщо злий гопнік відбере у тебе гроші на морозиво, а ти скажеш про це Міліціонеру, злодюжку покарають, а гроші повернуть... і ніхто тобі не робитиме у відділку "слоника" у протигазі чи "ластівку" з вивертанням суглобів; вони вірили, що Міліція ДОБРА, вона захистить їх від злих старших дядьків, а якщо і зловить на вулиці з кишенями, напханими пробитим "планом", то не забере, не викурить сама, і не потрощить змайстрований удома із пляшки "Живчика" кишеньковий бульбулятор, і не посадить до цюпи на невизначений термін, а просто насварить пальцем.
І взагалі, як на то пішло, Семпльований мріяв про життя посеред благословенних Альп, у котеджі з балконом на озеро та мансардою з видом на ліси, мріяв про чотирнадцятилітніх дівчаток-молочниць, білявок у білих блюзочках та червоно-чорних запасочках, дівчаток, спраглих тілесних любощів та добротного грання на килимі між палаючим каміном та дзбанами паруючого молока, які ті білявки, власне, і принесли...
