Культ полностью

Мозок оскаженів від страху, тому що бачив велетенського блідого хробака, нескінченного у часі й просторі, живу, кошмарну вічність, блідо-прозору, покриту щетинками потвору-хробака, представника окремої раси, цивілізації, раси настільки чужої людині й чомусь живому взагалі, наскільки це можливо.

Банзай відчував СВІДОМІСТЬ, РОЗУМ тієї істоти, набагато вищої, древньої, яка сама по собі була богом, вічністю і началом Зла. Він кричав, кричав, КРИЧАВ, незважаючи ні на що, тому що один вигляд цього пожирача вимірів підсував розум на небезпечну відстань до прірви безумства.

(щоробитищоробитиНУ ЩО Я МАЮ РОБИТИ МЕНІ НАСТАВ КІНЕЦЬ Я НЕ СПРАВИВСЯ НЕ ЗРОЗУМІВ ЩО МАЮ РОБИТИ НУ ПОРЯТУЙТЕ МЕНЕ!!!)

Його паразілувало в екзальтації жаху, неземному релігійному екстазі перед цим потворним, незбагненним та неймовірним богом.

Йог-Сотот злинув,

(який же він величезний!!!)

і Банзай був певний, що це всього лиш верхівка мега-айсбергу, що заточений тут у вигнанні.

Корій раптово скрутив його, а сам і далі вигукував свої прадавні заклинання. Банзай силкувався вирватись, але марно.

(НУ ЩО Я МАЮ РОБИТИ???)

Несподівано Юрко відчув дивне клацання в голові, дуже голосне і справжнє. Ніби він до цього пробував читати книжку в повній темряві, а хтось клацнув вимикачем, і в кімнаті запалало світло. Він зрозумів.

Йог-Сотот кинувся на скручену жертву, притриману для зручності капланом. Зараз він проковтне Закриваючого і вийде в новий світ.

За пару секунд до того, як Великий Хробак зжер Юрка Банзая, той осяяно і з дивною полегкістю збагнув: це не мав бути він, не йому судилося бути Закриваючим, далеко не йому, Закриваючим був...

Але Йог-Сотот пошматував його ка і зжер.

Корій / болота Гтха'ата

Він шаленів з дикої радості, і навіть флюїди жаху, що струменіли від його пана, не могли зашкодити цим веселощам. Банзай мертвий, ніщо і ніхто не перешкодить Великому Хробаку Йог-Сототу вилізти у буденну, тривіальну реальність і привнести у неї нотку паніки та жаху.

Корій намагався не дивитись у бік пана (від цього у старого траплялися психози), але почув його Голос, повну протилежність

(і яку спорідненість!)

до того Голосу, який траплялось чути різним пророкам.

[ТО НЕ БУВ ВІН!!! ТО НЕ ВІН!!! НЕ ВІН, КРЕТИНЕ!!! ТО НЕ БУВ ЗАМИКАЮЧИЙ!!!]

Що?

Корієву радість враз відсікли ножем. Він задер голову до кривавих небес і прокричав:

— ТІ ПАДЛЮКИ ГРАЛИ НЕЧЕСНО! ВОНИ ПІДСТАВИЛИ НЕ ТОГО! ВОНИ МУХЛЮВАЛИ, МЕРЗОТНИКИ!

"А хто ж тоді?" — подумав Корій.

Ну звичайно ж — наше ціпятко!

Він залишив відкритим прохід в Азатот для пана, залишалось прочинити Двері в підвалі, в уявному коридорі поза простором — і Йог-Сотота не зупиниш.

Корій, лютий, як диявол ("Ніхто, тим паче такі старі пердуни, не сміє мене ДУРИТИ!"), обріс іскорками блакитних розрядів, перетворюючись на живу комету, роздер тканину реальності, викривлюючи простір між болотами Гтха'ата й Азатотом, і чимдуж рвонув туди у пошуках Дарці.

Дарця / сновидіння

[ми не могли сказати до останньої хвилини, хто буде Закриваючим, тому робили вигляд, що ним стане твій товариш]

[що зараз із ним? Де він?]

Однак голос уже замовк, тільки Двері в голові немовби розбухали, ставали реальнішими, живішими.

Дарця чула біду, велику біду, і знову розмазувала сльози по щоках.

Не грало ролі, у сновидінні вона чи в реальному житті, той коридор, який вони бачили, і так існував, незалежно від коледжу, у позачассі. Вона бігла коридорами, достоту як сам Корій; не усвідомлюючи, Дарця залишала по собі розбиті жарівки. Вікна вибухали назовні й осипалися скляним дощем там, де щойно вона пробігала, зарюмсана і залякана, але з єдиною думкою: застати десь там її Банзая.

Дарця вбігла у дівчачий гуртожиток і влетіла у підвал.

Коридор був там, звичайно ж, він повинен там бути. Коридор між нашим Всесвітом й Оком Хаосу, Азатотом, куди зараз перелізав Йог-Сотот.

Дарця вбігла туди, і невідомо було — вчасно, а чи запізно. Велетенські двері в кінці коридору під коледжем були відчинені навстіж — ожила метафора, через яку пролазили товсті щупальця Йог-Сотота.

Вона перелякано закричала, бо із воріт тягнулися товстенні мацаки, покриті великими присосками; у щілину поміж воротами і мацаками зазирало прездорове сіре каламутне око.

Дарця кинулась назад, до виходу, і потрапила прямісінько до рук старого Корія.

Дарця / сновидіння

Корій стис її за руки й виштовхнув. Дарця миттю перенеслася поверхом вище, в коридор дівчачого гуртожитку.

— От так, ціпятко! Так помирають курочки! — злісно вигукнув Корій, притуливши до Дарці палець. Блакитна іскорка перестрибнула на неї і відкинула до кінця коридору. Дарця застогнала, бо, на відміну від Корія, була із плоті й крові.