Король Філіп Французький покидав Святу землю так урочисто, немов у нього за спиною залишалися лише ратні подвиги й славні перемоги. Сурмили труби, монахи виспівували псалми, воїни злагоджено крокували на борт кораблів, лунали команди шкіперів, указуючи лицарям, кому й де слід розташуватися.
Багато з тих, що відпливали, були веселими та щасливими, лише декотрі мали засмучений і знічений вигляд, але й ті й інші позирали на побратимів, які залишалися на березі, аби продовжувати жорстоку борню. Відтепер ними командував герцог Гуго Бургундський, однак у бій з невірними вони йтимуть під знаменами з французькими лілеями, немов виконуючи обітницю замість свого короля.
Сам Філіп уже стояв на високій кормі великої галери, розмовляючи з Конрадом Монферратським та його дружиною Ізабеллою.
Конрад не мав щонайменшого бажання залишатися в Акрі, де він змушений був коритися королю Річардові, який захищає Ґвідо де Лузіньяна. До того ж він вирішив: для його вагітної дружини корисніше оселитися в добре захищеному й значно спокійнішому Тирі. Маркіз збирався супроводжувати Філіпа Французького до Тира, де король мав намір зупинитися, перш ніж вийти у відкрите море, а заодно остаточно врегулювати питання щодо полонених емірів акрського гарнізону, які досі були в його руках. Загалом було вирішено, що, коли викуп за них буде виплачено, ці кошти підуть на утримання французьких лицарів, які залишилися у Святій землі. Відтак Капетінг вважав: свою місію в Палестині він завершив.
Зараз він так переймався розмовою, що й не позирав на причал. У цьому й не було потреби: провести короля Франції зголосилося не так уже й багато очільників хрестоносців та вельмож. Навіть Гуго Бургундський, його вірний соратник, не виявив бажання віддати своєму сюзеренові прощальної пошанівки. Зате тамплієри та госпітальєри були тут – обов’язок велів їм салютувати на прощання монархові, що брав участь у взятті Акри. Очільники орденів сиділи на конях, стежачи, як повільно ширшає смуга води між бортом флагманського корабля Філіпа Французького та причалом.
– Я втішений, що він їде, – упівголоса зауважив магістр Робер де Сабле. – Менше буде чвар у воїнстві Христовому, а за королем Англії люди підуть охоче. Річард Левове Серце – меч і щит християнства на Сході. І він так легко не зречеться обітниці відвоювати Єрусалим, як це зробив Філіп.
Магістр говорив дуже голосно, і Вільям де Шампер зробив застережний жест: неподалік височів у сідлі єпископ Бове, довірена людина короля Франції. Усі знають, що він залишився тут, щоб виборювати у Святій землі інтереси свого пана.
Одначе Бове таки щось почув і сердито озирнувся. Його лілову камилавку вкривали плями поту, великі краплини котилися по його сухому чолу й худорлявому лисячому обличчі.
– Ви несправедливі до мого короля, магістре! Філіп хворий, а тутешня пекельна жара його остаточно занапастить. Монарх мусить насамперед дбати про королівство та свого спадкоємця. Принцу Людовіку лише чотири роки. Що станеться з ним і з Францією, якщо недуга здолає короля в Палестині? Часом мені здається: Господь додатково нас випробовує, влаштувавши таке пекло.
Маршал схилився до Сабле:
– Месіре, будьте обачнішим. Ця людина тут для того, щоб і надалі удаватись до інтриг, і в цьому він видатний майстер.
– Довго він не витримає, – усміхаючись у бороду, зауважив магістр. Його теж змучила спека, з-під червоної шапочки магістра вибивалися коротко підстрижені, але абсолютно мокрі від поту пасма. Мружачись на сліпучо-біле світило, проміння якого, здавалося, пропалює наскрізь, він мовив: – Хотілося б мені знати, чому Капетінг відпливає опівдні, у найдужчу спеку? Невже не можна було відчалити вдосвіта, коли задуха не така нестерпна?
Де Шампер промовчав. Хто як не він знає, що Акра в серпні стає чистісіньким пеклом. Навіть білі одежі не рятують від сонця, яке розпекло плити порту. Повітря обпалювало, дихати ставало дедалі важче, і навіть коні під лицарями стояли мокрі від поту, понуро звісивши морди. Швидше б покинути гавань та сховатися під кам’яними склепіннями, де протяги та дзюркотіння водограїв дозволять бодай трохи перевести подих.
– Сподіваюся, граф де Невер урахує цю помилку й накаже відпливати якнайраніше, – мовив маршал, поглядаючи на човни, що мали вийти в море наступного дня.
Він бачив, як митники й орденські лицарі обходять ті судна, перемовляються зі шкіперами й відзначають щось у своїх сувоях. Усе правильно: незважаючи на те що фортецю так масово покидають, необхідно пильно стежити, щоб на судна не потрапили ті, хто там аж ніяк не повинен бути. Попри добре організовану охорону, вчора трьом сарацинам удалося втекти. Але в усякому разі вони перебувають на території Акри, а з міста навіть миша непомітно не проскочить.
Над головою по-котячому прокричала чайка. З моря линув гнилий запах водоростей. Корабель короля Філіпа вже при вході в гавань. Скоро він обігне скелю з Мушиною вежею, і тоді вони зможуть забиратися з розпеченої набережної.
