Добиралося за північ. Місто спало; огні потухли. У одному тілько здоровенному будинку, посеред міста, світло не вгасало і досі. У великій, розкішно убраній килимами хаті, зігнувшись над столом, сидів товариш прокурора Шестірний і, розбираючи Телепневі бумаги, писав. Коли на яку годину одривався він від писання, щоб передихнути, одкидаючись на спинку стула і зажмурюючи очі, то перед ним одно за одним носились — ордена, вище місце... і усміхалося, граючи очима, молоде личенько багачки-жінки... Шестірний і собі усміхався, — вилискував своїми тонкими зубами і, забуваючи про неміч, мерщій хапався за перо і писав-писав... аж перо рипіло-гарчало...
А в тюрмі — одно тужила, одно голосила сумна Жукова пісня...