У багатьох випадках священики співпрацюють з органами громадського порядку. Від 1999 року в Італії існує відділ боротьби із сектами, — S. a. S., тобто Squadra anti Sette — який підтримує контакти з державною поліцією, щоб краще розуміти сутність так званих сатанинських злочинів. Не для того, щоб шукати в них диявола, а щоб враховувати особливе, демонічне значення, якого деякі злочинці, а найперше вбивці, надають своїм вчинкам. Це допомагає зрозуміти передумови, що спонукають коїти жорстокі злочини, для подальших кримінальних проваджень.
Упродовж наступних двох місяців після нашої зустрічі отець Джонатан давав мені інструкції та пояснював, у чому полягає його особлива місія. Відкривав переді мною таємниці магічних місць Рима, які ми відвідували разом (інколи вони справляли на мене неймовірне враження) і які я описав у романі. Здійснив для мене екскурс у різні науки, розповів про кримінальні афери в мистецтві, архітектурі та історії, аж до відкриття фосфоресційних фарб.
Щодо питань віри й релігії спокійно пояснював те, чого я не розумів, і охоче надавав аргументи до моїх критичних зауважень. Під кінець я усвідомив, що торував духовний шлях, аби краще збагнути характер оповіді, яку я хотів написати.
У сучасному суспільстві духовність часто трактують жартівливо, або як потраву для умів неосвічених людей, або як філософію нью-ейдж[29]. Люди втратили здатність розрізняти добро і зло. Результатом цього стало те, що Бог «потрапив до рук» фундаменталістів, екстремістів, карикатуристів (адже атеїсти за своїм запалом не надто відрізняються від релігійних фанатиків).
Усе це стало причиною того, що людина втратила змогу заглянути собі в душу поза етичними й моральними категоріями, а також категоріями такої мінливої політкоректності, — і призвело до втрати чіткого розмежування, яке дає змогу оцінити кожне людське надбання.
Добро і зло, інь і ян.
Якось отець Джонатан оголосив мені, що я готовий написати роман, і побажав «завжди залишатися на боці світла», попрощавшись і пообіцявши, що ми знову побачимось. І досі цього не сталося. Я безрезультатно шукав його і маю надію, що ця книжка допоможе нам зустрітися. Хоча мене бентежить неясна підозра, що цього не станеться, адже все, що ми мали сказати, було сказане.
Друга зустріч стосувалася N.N., який жив на зламі XIX і XX століть.
Цей перший (і досі єдиний) серійний убивця і трансформіст в історії — один з найцікавіших випадків у кримінології.
Літери N.N. не позначають перших літер його імені та прізвища, це скорочення латинського звернення Nomen Nescio, яке застосовують до позбавлених імені осіб (у англомовних країнах схожу функцію виконує фіктивне ім’я та прізвище John/Jane Doe).
На пляжі в бельгійському Остенді 1916 року знайшли останки чоловіка віком близько тридцяти п’яти років. Він потонув. Був одягнений і мав при собі документи, за якими дійшли висновку, що він був чиновник із Ліверпуля і за два роки до того безслідно зник. Проте коли влада показала його останки родичам, що прибули з Англії, ті не впізнали чоловіка та рішуче визнали, що його переплутали з якоюсь іншою особою.
Фото, які мали при собі члени родини, вказували, однак, на незвичайну схожість N.N. з англійським чиновником. Але поєднувала їх не лише зовнішність.
Обидва любили пудинги і рудих повій. Обидва вживали ліки для печінки, а що важливіше — кульгали на праву ногу (у випадку з утоплеником судовий лікар підтвердив це на підставі характерного зношування підошви правого черевика, а також ороговілого наросту на правому боці стопи — це свідчило про те, що через дефектну поставу нога зазнавала основного тиску ваги тіла).
Крім цієї схожості, був ще один доказ: у квартирі N.N. поліція знайшла колекцію документів і предметів, що належали особам із різних країн Європи. Визначено, що всі ці люди зникли. А найперше привернуло увагу те, що ці зникнення можна було упорядкувати за віком жертв, адже вони щораз були старші. Отож слідчі дійшли висновку, що N.N. обирав людей, щоб зайняти їхнє місце.
Останків не знайшли, але можна було закластися, що N.N. убив їх, щоб привласнити їхню особистість.
Про цей випадок забули, бо він був слабко обґрунтований науковими доказами через недосконалість слідчої техніки тієї епохи. Але на нього звернули увагу в тридцятих роках, коли Курбон і Фейл оголосили результати психіатричних досліджень, що стосувалися синдрому Фреґолі (його назвали так на честь відомого італійського коміка, який міг спритно перевтілюватися), а також коли з’явилися статті на тему неврологічних розладів, відомих як синдром Капґра. Обидві хвороби передбачають зворотне явище відносно випадку N.N.: хворі переконані, що спостерігають трансформацію в інших людей. Їхні описи дали поштовх низці наукових досліджень. Після цього виявили інші синдроми, і серед них дуже наближений до бельгійського випадку з утоплеником — синдром хамелеона (він надихнув Вуді Аллена на створення чудового фільму «Зеліґ»).
