— Я буду твоїм єдиним зв’язковим. Ніяких інших контактів у тебе не буде; ти не знатимеш, звідки тобі віддають накази і хто доручає тобі завдання. До того ж тобі доведеться звести до мінімуму всі стосунки з іншими людьми. Багато років тому ти дав обітницю самітництва. Однак твоя обітниця передбачає не перебування в стінах монастиря, а життя в навколишньому світі.
Маркус замислився, чи в змозі він змиритися з такими умовами. Однак частина його мозку підказувала, що він не потребував спілкування з іншими, що він звик жити самотою.
— Існує перелік категорій злочинів, що привертають увагу Церкви, — вів далі його наставник. — Вони відрізняються тим, що містять «аномалію». З плином століть визначення поняття аномалії змінювалося: цілковите зло, смертельний гріх, диявол. Але це не що інше, як недолугі спроби визначити щось непояснюване: приховану підступність людської природи. Споконвіку Церква відшукує злочини, що відповідають цим характеристикам, аналізує їх, класифікує. Для цього їй потрібна особлива категорія священнослужителів: пенітенціаріїв — ловців тіні.
— То це раніше було моїм заняттям?
— Твоє завдання — знайти зло в ім’я і заради Церкви. Твоя підготовка нічим не відрізнятиметься від підготовки кримінолога або слідчого поліції, однак окрім цього ти вмітимеш помічати дрібниці, яких інші не бачать.
Потім додав:
— Є такі речі, яких люди не хочуть визнавати й бачити.
Але він усе ще не збагнув остаточно змісту покладеної на нього місії.
— Чому я?
— Зло — це правило, Маркусе. А добро — виняток з правила.
Попри те що Клементе не відповів на його запитання, ці слова вразили його значно більше, аніж будь-які твердження. Головний зміст був зрозумілий. Він засіб. На відміну від інших, усвідомлював, що зло — це стале явище. У житті пенітенціарія не було місця для таких понять, як кохання до жінки, родина. Радість вважали фактором відволікання, а тому слід було від неї відмовитися.
— А як я зрозумію, що готовий?
— Зрозумієш. Однак, щоб розпізнати зло, ти мусиш спершу навчитися діяти в ім’я добра.
Після тих слів Клементе дав йому адресу та вручив один предмет.
Ключ.
Маркус прибув на призначене місце, не знаючи, що на нього там чекає.
Ішлося про двоповерховий будинок в одному з кварталів на околиці міста. Прибувши за вказаною адресою, побачив надворі купку народу. На вході повісили хрест з бузкового оксамиту: певний знак присутності покійника.
