-- У мене, може, повен примус валюти, - запально встряв у розмову і котоподібний товстун, що так і пхався у крамницю.
Ззаду напирала і вже сердилася публіка. З ненавистю та сумнівом зорячи на дивоглядну парочку, швейцар відсторонився, і наші знайомі, Коров’єв і Бегемот, опинились у крамниці. Тут вони насамперед розгледілись, і потім дзвінким голосом, чутним по найдальших кутках, Коров’єв оголосив:
- Чудова крамниця! Вельми і вельми добра крамниця!
Публіка від прилавків озирнулася і чомусь з подивом дивилася на балакуна, хоча хвалити крамницю в того були всі підстави.
Сотні сувоїв ситцю найбагатших малюнків видно було в секторах полиць. За ними громадилися міткалі, шифони і сукна фрачні. В перспективу відходили цілі стоси взуттєвих коробок, і кілька громадянок сиділи на низеньких ослінчиках, маючи праву ногу в старій, пошарпаній туфлі, а ліву - в новій сяючій моделі, котрою вони і тупали заклопотано в килимок. Десь у глибині за поворотом співали і грали патефони.
Але, минаючи всі ці принади, Коров’єв і Бегемот попрямували просто до межі гастрономічного і кондитерського відділів. Тут було дуже просторо, громадянки в хусточках і беретиках не напирали на прилавки, як у ситцевому відділі.
Низенький, цілковито квадратовий чоловік, виголений до синяви, в рогових окулярах, у новісінькому капелюсі, не пожмаканому і без плям від поту на стрічці, у бузковому пальті, лайкових рудих рукавичках, стояв коло прилавка і щось владно белькотів. Продавець у чистому білому халаті та синій шапочці обслуговував бузкового клієнта. Гострющим ножем, дуже подібним до ножа, вкраденого Левієм Матвієм, він знімав з рожевої, такої масної, що з неї аж капало, лососини її схожу на зміїну із сріблястим вилиском шкіру.
- І цей відділ пречудовий, - урочисто визнав Коров’єв, - та й іноземець симпатичний, - він доброзичливо показав пальцем на бузкову спину,
- Ні, Фаготе, ні, - задумливо відповів Бегемот, - ти, друзяко, помиляєшся. В обличчі бузкового джентльмена чогось бракує, по-моєму.
Бузкова спина здригнулася, але, мабуть, випадково, бо не міг же чужоземець зрозуміти те, що говорили по-російськи Коров’єв і його супутник.
- Кароші? - строго запитував бузковий покупець.
- Люксусова, - відповідав продавець, кокетливо копирсаючи гостряком ножа під шкірою.
- Кароші лублю, плохі - нет, - суворо говорив чужоземець.
- Аякже! - захоплено відповідав продавець.
Тут наші знайомі відійшли від чужоземця з його лососиною до краю кондитерського прилавка.
- Спека сьогодні, - звернувся Коров’єв до молоденької, червонощокої продавщиці, та не дістав від неї жодної відповіді на це. - Почім мандарини? - довідався тоді в неї
Коров’єв.
- Тридцять копійок кіло, - відповіла продавщиця.
- Все кусається, - зітхнувши, докинув Коров’єв, - ох, ох... - Він трохи ще подумав і запросив свого супутника: - Їж, Бегемоте.
Товстун узяв свій примус під пахву, заволодів верхнім мандарином у піраміді й, відразу зі шкурою глитнувши його, взявся за другий.
Продавщицю опосів смертельний жах.
- Ви збожеволіли! - загорлала вона, втрачаючи свій рум’янець. - Чек давайте! Чек! - і вона упустила щипці для цукерок.
- Серденько, любонько, красунечко, - засичав Коров’єв, перевалюючись через прилавок і підморгуючи продавщиці, - не при валюті ми сьогодні... ну, що робитимеш! Але, клянусь вам, наступного разу, і аж ніяк не пізніше понеділка, віддамо все чистоганом. Ми тут недалечко, на Садовій, де пожежа...
Бегемот, заковтнувши третій мандарин, сунув лапу в мудровану споруду з шоколадних плиток, висмикнув одну нижню, від чого, безперечно, все обвалилось, і глитнув її разом з золотою обгорткою.
Продавці за рибним прилавком наче закам’яніли зі своїми ножами, бузковий чужоземець повернувся до грабіжників, і вмить вийшло на яв, що Бегемот помилився: у бузкового не бракувало чогось на обличчі, а навпаки, швидше було зайве - обвислі щоки і метушні очі.
Зовсім зжовкнувши, продавщиця тоскно прокричала на всю крамницю:
- Павлосич! Павлосич!
Публіка від ситцевого прилавка потяглася на цей крик, а Бегемот відійшов від кондитерських зваб і запустив лапу в бочку з написом “Оселедець керченський добірний”, витягнув двійко оселедчиків і поглитав їх, виплюнувши хвости.
- Павлосич! - повторився відчайдушний зойк від прилавка кондитерського, а за рибним прилавком гаркнув продавець у еспаньйолці:
- Так що ж це ти робиш, гадино?!
Павло Йосипович уже швидкував до місця подій. Це був показний мужчина в білому чистому халаті, як хірург, і з олівцем, закладеним у кишеньку. Павло Йосипович, певне, був досвідченим чоловіком. Забачивши в роті Бегемотовому хвіст третього оселедця, він умить оцінив становище, все до кінця збагнув і, не вдаючись в жодні сперечки з нахабами, махнув удалину рукою, скомандувавши:
- Сюрчи!
На ріг Смоленського вилетів через дзеркальні двері швейцар і зайшовся лиховісним сюрчанням. Публіка почала оточувати негідників, і тут почав діяти Коров’єв.
