— Не розумію, про що ви говорите. — Але з жахом думав, що, здається, розуміє.
— Про оту статейку в «Нью-Гемпшир джорнел» щодо сумнівних операцій з нерухомим майном, — сказав Санні. — Ви забагато знаєте, містере Річардсон, вам не здається? Особливо про… про деяких осіб.
— Та я…
— Згадайте, приміром, оту бредню про будівництво торговельних рядів. Якісь натяки на хабарі, незаконні прибутки, кругову поруку. І всяке таке лайно собаче…
Залізні пальці знову стислися на Річардсоновій шиї, і тепер він уже застогнав по-справжньому. Але ж його ім’я в тій статті не згадували, посилалися тільки на «поінформоване джерело». Як же вони дізнались? Як дізнався Грег Стілсон?
Чоловік на задньому сидінні швидко заговорив у самісіньке вухо Річардсонові, аж йому лоскітно стало від гарячого віддиху.
— Ви розумієте, містере Річардсон, що отакою своєю бреднею можете втягти в халепу деяких осіб? Осіб, що балотуватимуться на цьогорічних виборах, скажімо так. Адже балотуватися на якийсь пост — це однаково, що грати в бридж, ви це тямите? Ти весь на видноті. Ляпне хтось грязюкою, і вже не відмиєшся, особливо в наш час. Ні, поки що ніякої біди не сталося, і я радий вам про це сказати. Бо якби
Хоч як калатало в нього серце й хоч як він трусився від страху, Річардсон усе-таки сказав:
— Щодо того… тієї особи… Молодий чоловіче, та ви не при своєму розумі, якщо сподіваєтесь його відмити. Він же так розходився, наче якийсь нахаба-комівояжер у глухому південному містечку. Рано чи пізно…
Великий палець незнайомця встромився йому у вухо й почав туго провертатись. Біль був пекельний, неймовірний. Річардсон закричав і вдарився головою в бічну шибку. Рука його безтямно потяглася до клаксона.
— Спробуй натисни, і тобі гаплик, — просичав голос позаду.
Рука Річардсона впала. Незнайомець облишив його вухо.
— Ви б, добродію, вуха чистили, — сказав він. — Он я весь палець перемазав. Жах скільки сірки.
Уоррен Річардсон безпорадно заплакав. Він уже не володів собою. По його одутлих щоках текли сльози.
— Прошу вас, не мучте мене більше, — пробелькотів він. — Не треба, прошу вас.
— Так от, повторюю, — сказав Санні. — Вся річ у тому, чого хочете ви. Вам не повинно бути ніякого діла до того, хто що каже про… деяких осіб. Ваше діло — не ляпати зайвого. Ваше діло — добре подумати, перш ніж розтулити рота, якщо до вас знову навідається отой жевжик із «Джорнел». Подумати про те, як легко можна дізнатися, що це за «поінформоване джерело». Або й про те, який буде бемс, коли ваш будинок згорить дощенту. Можете подумати й про те, скільки доведеться викласти за пластичну операцію, якщо хтось хлюпне в обличчя вашій дружині сірчаною кислотою. — Чоловік позаду Річардсона важко сапав. Наче звір, що продирається крізь хащі. — Або поворушіть мозком і втямте, як просто перестріти на дорозі вашого малого, коли він повертається з дитячого садка.
— Не смійте такого казати! — хрипко вигукнув Річардсон. — Не смійте, брудний негіднику!
— Я тільки кажу, що вам треба подумати, чого ви хочете, — промовив Санні. — Адже вибори — це всеамериканське свято, хіба не так? А надто в рік великого двохсотріччя. Отож хай кожен дістане свою втіху. А яка може бути втіха, коли отакий мудак починає варнякати казна-що. Отакий смердючий
Нарешті він зовсім забрав руку. Задні дверці машини прочинилися. Ох, хвалити бога…
— Вам треба тільки подумати, — повторив Санні Еллімен. — Ну як, ми порозумілися?
— Так, — прошепотів Річардсон. — Та коли ви думаєте, що Гр… що ота ваша особа зможе перемогти на виборах з такою тактикою, ви глибоко помиляєтесь.
— Ні, — відказав Санні. — Це ви помиляєтесь. Бо кожен має дістати свою втіху. Отож глядіть, щоб не лишитися без нічого.
Річардсон мовчав, він закляк за кермом, відчуваючи, як пульсують жили на шиї, і втупивши очі в годинник на вежі міської управи, так наче то було останнє, що мало бодай якийсь сенс у його житті. Годинник показував за п’ять хвилин п’яту. Відбивні із свинини вже напевне смажаться.
Чоловік на задньому сидінні кинув ще три слова і швидко, не озираючись, подався геть. Його довгі патли гойдалися на комірі сорочки. Потім він завернув за ріг будинку й зник з очей.
Останні слова, які почув від нього Уоррен Річардсон, були: «Треба чистити вуха».
Річардсона почало тіпати, і минуло чимало часу, поки він зміг вести машину. Першим його свідомим почуттям був гнів, лютий гнів. Його поривало зараз же під’їхати до поліції (вона містилася там-таки в будинку міської управи, під вежею з годинником) і заявити про те, що сталося, — про погрози на адресу його дружини й сина, про вчинене над ним фізичне насильство і про того, хто за цим стоїть.
Можете подумати й про те, скільки доведеться викласти за пластичну операцію… як просто перестріти на дорозі вашого малого…
