— Ану, хлопче, йдіть собі звідси, — озвався агент-охоронець.
Картер поглянув на нього, і агент замовк.
— Радий був з вами познайомитись, — сказав Картер. — Ви мене трохи спантеличили, та все одно приємно.
І раптом Джонні прийшов до тями. Все те минуло. Він відчув, що в нього змерзли вуха й що треба зайти до вбиральні.
— На все вам добре, — знічено мовив він.
— Дякую. І вам.
Відчуваючи на собі погляд агента-охоронця, Джонні повернувся до своєї машини, сів за кермо і, все ще трохи стуманілий, поїхав геть.
Невдовзі по тому Картер згорнув свою кампанію в Нью-Гемпширі й подався далі своїм маршрутом до Флориди.
Тим часом Уолтер Кронкайт покінчив з політичними новинами й перейшов до громадянської війни в Лівані. Джонні встав і налив собі ще пепсі. Піднісши склянку, він кивнув до телевізора.
У двері легенько постукали.
— Заходь! — гукнув Джонні, гадаючи, що то Чак: мабуть, хоче запросити його проїхатись до Соммерсворта абощо.
Але то був не Чак. То був Чаків батько.
— Привіт, Джонні, — мовив він. На ньому були вицвілі джинси й стара спортивна сорочка навипуск. — Можна зайти?
— Ну звісно. Я думав, ви повернетесь пізніше.
— Шеллі подзвонила мені по телефону. — Шеллі була його дружина. Четсворт увійшов і причинив за собою двері. — До неї прибіг Чак. Заплакав від радості, як мала дитина. Сказав, що ви таки зрушили його з місця, Джонні. І що тепер у нього все має бути гаразд.
Джонні поставив склянку.
— Попереду ще роботи й роботи, — сказав він.
— Чак приїхав зустріти мене в аеропорт. Уже й не пригадаю, коли я востаннє бачив його таким радісним… Років у десять? Чи в одинадцять? Тоді я подарував йому малокаліберний пістолет, про який він мріяв п’ять років… Він там-таки прочитав мені вголос якусь замітку з газети. І зрушення… просто-таки неймовірне. Я прийшов подякувати вам.
— Дякувати треба Чакові, — сказав Джонні. — Він сприйнятливий хлопчина. Велику роль у тому, що з ним тепер відбувається, відіграє самоствердження. Він переконав себе, що це йому до сили, і тепер розвиває успіх.
Четсворт сів.
— Він каже, що ви навчаєте його переключати думку.
Джонні всміхнувся:
— Атож, схоже на те.
— Він зможе витримати тести?
— Не знаю. Буде страшенно прикро, якщо він поставить усе на карту й програє. Ті тести — досить важка стресова ситуація. Якщо його раптом заклинить, то буде неабиякий удар по психіці, і все може піти нанівець. А ви не думали про якісь добрі підготовчі курси? Як, приміром, у Пітсфілді.
— Виникала така думка, але, щиро кажучи, я вважав, що цим ми тільки відстрочимо неминуче.
— Оце якраз один із чинників, що породжують у Чака невпевненість. Він відчуває, що питання стоїть так: або — або.
— Я ніколи не тиснув на Чака.
— Свідомо — ні, я знаю. І він це знає. Але, з другого боку, ви людина, що досягла багатства й великого успіху, свого часу ви закінчили з відзнакою коледж. Отож, здається мені, хлопець почуває себе так, ніби йому треба вступати в гру одразу ж після Генка Арона[32].
— Тут я нічого не можу вдіяти, Джонні.
— Я гадаю, що за рік на підготовчих курсах, живучи поза домом, він зміг би ясніше уявити собі своє майбутнє, А наступного літа він хотів би попрацювати на одній з ваших фабрик. Якби це був мій син і мої фабрики, я б йому дозволив.
— Чак хоче попрацювати на фабриці? Чого ж він ніколи не казав про це мені?
— Щоб ви не подумали, ніби він до вас підлещується,
— Він сам вам таке казав?
— Так. Він хоче набути трохи практичного досвіду, бо вважає, що згодом це йому придасться. Хлопчина ж мріє піти вашими слідами, містере Четсворт. Тільки йому за вами гнатися й гнатися. Звідси й оті його комплекси, й труднощі з читанням. Він страшенно боїться невдачі.
Джонні трохи кривив душею. Щоправда, деякі натяки в Чака прохоплювались, про деякі речі хлопець навіть побіжно згадував, але він ніколи не звірявся так, як подавав це Джонні Роджерові Четсворту. Принаймні в розмовах. Та Джонні часом доторкався до Чака, і тоді йому дещо відкривалось. Він бачив фотографії, що їх хлопець носив при собі, і знав, як той ставиться до батька. Та були речі, про які Джонні ніколи б не розказав цьому приємному, але чужому чоловікові, що сидів проти нього. Чак просто таки ладен був цілувати землю під батьковими ногами. І за його позірною невимушеністю й упевненістю (цим він зовні дуже скидався на Роджера) ховалися страх і дошкульна таємна гризота, що йому ніколи не зрівнятися з батьком. Роджер Четсворт, почавши з десятипроцентного паю в старій, занедбаній вовнопрядильній фабричці, розвинув її в справжню текстильну імперію Нової Англії. Отож Чак вважав, що батькова любов до нього ґрунтується на вірі в те, що й він звершить подібне. Стане класним спортсменом. Учитиметься в престижному коледжі.
— Ви цілком певні, що все це саме так? — запитав Четсворт.
