171] Та до престолу його. А направо й наліво - оселі
172] Знатних богів, де вітають гостей при відчинених дверях. [18]
173] Там, трохи далі, звичайні боги, хто де міг, поселились.
174] Тут же, край шляху, пенатів своїх помістили вельможі.
175] Місце те славне - якщо такий приклад не надто зухвалий -
176] Я без вагання б назвав Палаті ном великого неба.
177] Тож, коли вишні боги в мармуровій зібрались палаті,
178] Сам Громовержець, опершись на берло слонової кості,
179] З трону високого всіх озирнув, а тоді головою
180] Тричі струснув, сколихнувши і землю, і море, й сузір'я,
181] Потім озвався, уста розтуливши до гнівної мови:
182] «Вірте, за лад світовий не така мене брала тривога
183] Навіть у буряний час, коли ті змієногі шаленці
184] Сто своїх рук водночас підняли, щоб на небо ввірватись.
185] Ворог був лютий, це так; але ж тільки з одним поколінням
186] Грізна велася війна, лиш один вона мала початок.
187] Нині ж я змушений скрізь, де лиш землі Нерей обмиває,
188] Вигубить плем'я людське - в тому ріками я присягаюсь,
189] Що під землею, у млі, через гай пропливають стігійський.
190] Все перепробував я, та, коли загноїлася рана,
191] Треба мечем одсікти від здорового невиліковне.
192] Є в мене ще й півбоги, є сільські божества мої - німфи,
193] Фавни, сатири та жителі гір - добродушні сільвани.
194] Хоч дотепер вони ще не вдостоїлись почестей неба,
195] Все ж я їм землі розлогі оддав, де селитися можуть.
196] Та чи спокійно їм там, о всевишні, якщо вже й на мене,
197] Хоч блискавицю тримаю в руці, хоч над вами паную,
198] Сіті підступні плете Лікаон, що жорстокістю вславивсь?»
199] Тут підхопились усі й за зухвальство таке вимагають
200] Кари злочинцю; отак і тоді, коли змовників зграя
201] Цезаря кров пролила, щоб і Рим у крові затопити,
202] Всесвіт і люд сколихнулись, оглушені громом неждано.
203] Все, зціпенівши, чекало кінця. В ту годину тривожну,
204] Августе, вірністю люду свого ти не менше втішався,
205] Ніж отим гомоном неба - Юпітер. От, руку піднявши,
206] Голос подав він - і гомін ущух, і запала мовчанка.
207] Так заспокоївши всіх неосяжністю влади своєї,
208] Знов говорити почав, перервавши мовчанку, Юпітер:.
209] «Цим не турбуйтесь, боги: Лікаон поплативсь по заслузі.
210] Що ж учинив він і як був покараний - викладу зараз.
211] Чутка про нашого часу ганьбу досягла й мого слуху.
212] Щоб перевірить її - ану ж неправдива! - з Олімпу
213] Злинувши, в постаті смертного, бог, я обстежую землі.
214] Довго б я гаяв вас тут, якби взявся про всі неподобства
215] Мову вести - я побачив таке, що й не снилось нікому!
216] Ось проминув я Менал, де хижак собі схову шукає.
217] Потім - кілленські гаї та сосняк на Лікею холоднім,
218] Далі - Аркадська земля. В негостинне житло Лікаона
219] Входжу нарешті; вже слався туман, уже й ніч западала. [19]
220] Знак подаю, що це бог завітав - тоді з челяді кожен
221] Виявив шану мені. Лікаон же, злобливо всміхнувшись,-
222] «Я пересвідчуся,- каже,- й то скоро, кого тут вітаєм -
223] Бога, чи смертну людину, й сумнівною правда не буде».
224] Вбити намислив мене, й тільки темряви ждав, щоб неждано
225] Вдарить ножем. Ось такі полюбляє він пошуки правди.
226] Й тим не вдоволений, він полоненика з роду молосців
227] Слугам велить привести; перетявши нещасному горло,
228] Варить по куснях його у киплячій воді, а частину
229] Смажить, розвівши вогонь. І як тільки на стіл перед мене
230] Він тії страви поклав - я метнув блискавицю вогненну -
231] й дім нечестивий упав, нечестивця-господаря гідний.
232] Втік він, жахнувшись, кудись на поля, і там на безлюдді
233] Вовком завив, хоч хотів щось промовити; лють його хижа
234] Піною в пащі взялась - на худобу ще й нині звертає
235] Вбивчий свій зуб, ще й сьогодні він кров'ю упитися радий -
236] Шерстю наїжився весь, замість рук уже лапи у нього.
237] Все ж, хоча вовком зробивсь, та не всі свої втратив прикмети:
238] Та ж сивина де-не-де, той же темної дикості вираз,
239] Той же в зіниці вогонь, та ж в усьому подібність до звіра.
240] Дім цей руїною став. Та якби ж то лише в цьому домі
241] Гріх поселивсь! Куди оком не кинь - всюди злоба, насильство,
242] Мов присяглись вони злочин чинить. Тож усі якнайшвидше
243] Хай-но поплатяться,- вирішив я,- раз того заслужили».
244] Гучно вітає частина богів ці слова Громовержця,
245] Гніву йому піддає, а частина - лиш годиться мовчки.
246] Всім, проте, боляче стало нараз, коли роду людському
247] Винесли вирок такий: що за вигляд земля буде мати,
248] Люду позбавлена? Хто нам"- питають - запалить у свято
249] Ладан? Чи, може, ти звірам її віддаси, Володарю?
250] Він заспокоює їх: «Ці турботи беру я на себе,
251] Отже, дарма не тремтіть. Обіцяю вам дати початок
252] Іншій породі людей, не таких, як оті лиходії».
253] Вже блискавицями мав він ось-ось позакидувать землю,
254] Та побоявсь, щоб од того вогню сам етрір божественний
255] Не спалахнув, щоб і вісь світова водночас не згоріла.
256] Втім, пригадалося й рішення Долі: що має настати
257] Час, коли море, земля й величавого неба склепіння
258] Враз спалахнуть,- і довкіл світова запалає будова.
