259] Тож блискавиці, що в кузнях кіклопів кувались, одклавши,
260] Шлях протилежний обрав: увесь люд йому спало на думку
261] Знищити в хвилях, проливши дощі з неозорого неба.
262] Вмить у печери глухі запроторює він Аквілона,
263] .3 ним і всі інші вітри, що розвіюють хмари, і тільки
264] Нотові волю дає. Вилітає на вогких він крилах,
265] Грізне обличчя його - в чорноті дощового завою, [20]
266] В хмарах важких борода, сивиною спливають потоки,
267] Хмари вповили й чоло, струменить йому з крил і з одежі.
268] Тільки-но руку важку покладе він на тучі розлогі -
269] Тріскає грім і з висот водночас проливаються ріки.
270] Ось і Юнони вістунка ясна в різнобарвнім убранні
271] Воду Іріда бере, щоб до хмар донести її знову.
272] Вилягли буйні лани, й не судилось тоді хліборобу
273] Жниво стрічать золоте, змарнувавсь його труд цілорічний.
274] Гніву не втишить, однак, тільки небом своїм Громовержець:
275] Брат лазуровий його вже викочує хвилі в підмогу,
276] Ріки скликаючи всі. І коли перед ним вони стали
277] В пишній палаті,- «Не буду тут,- каже,- розводитись довго,
278] На балачки не пора - вашу міць усі разом пролийте.
279] Велено так. Од камінних печер повідвалюйте брили
280] Й вашим потокам усім попустіть, скільки можете, віжки!»
281] Мовив, а ті, повернувшись, джерелам вивільнюють витік -
282] От вони піняться й рвуться туди, на широкії води.
283] Сам же він гупнув тризубцем об землю, й вона, колихнувшись,
284] Водам іще додала небувалої сили й розгону.
285] Вже вони не в берегах, а розлогими ринуть полями;
286] Крутять у вирі дерева, й хліба, і людей, і худобу,
287] Крівлю зривають, домашні божки - на запіненій хвилі.
288] Де-не-де дім коли встояв якийсь, непогоді опершись,-
289] Хвиля й його вже запліскує геть, над покрівлею грає,
290] Вже навіть вежі міські поховались, пригноблені нею.
291] Повністю зникла межа поміж водами і суходолом -
292] Бурхало море довкіл, берегів лиш не відало море.
293] Хто якось виліз на горб, хто в човні кривоносім зіщуливсь,
294] Сумно веслуючи там, де за плугом ішов нещодавно.
295] Ще хтось пливе понад обширом нив, над шпилями будинків,
296] Інший - вже рибу бере голіруч у верхів'ї в'язовім.
297] То десь у зелень лугів гостродзьобий вбивається якір,
298] То виноградну лозу підминає закруглене днище.
299] Де на м'якім моріжку випасалися кізки грайливі,
300] Нині ліниво собі розляглись вайлуваті тюлені.
301] З дива того нереїди німіють: міста ж під водою,
302] Храми, й зелені гаї, а дельфіни, блукаючи в лісі,
303] Тілом гнучким раз у раз об розхитані стовбури б'ються.
304] З вовком овечки пливуть; по сусідству - лев жовтогривий,
305] Шкіряться тигри в воді. Блискавичною силою ікла
306] Не порятується вепр, а проворністю ніг своїх - олень.
307] Довго шукаючи клаптя землі, де б на мить хоч присісти,
308] В море он падає птах, розпластавши натомлені крила.
309] Де тільки горб височів - там розгнуздані, піняві хвилі;
310] Вже об вершини гірські вони вперше розгонисто б'ються.
311] Все вже під хвилю пішло, та якщо кому й блиснув рятунок -
312] Голод того до загину довів, хоч повільно, та певно. [21]
313] Край аонійський від Ети-гори відділяє Фокіда,
314] Щедра земля, як землею була ще вона, а сьогодні -
315] Моря частина, де хлюпають води, набіглі зненацька.
316] Є там гора, що до зір наче рветься двома стрімчаками,
317] Це - величавий Парнас, що верхів'ям пронизує хмари.
318] Ось і причалив сюди,- бо все інше було під водою,-
319] Девкаліон і дружина його на човні невеликім.
320] Тут верховинних богів вони молять і німф корікійських,
321] Як і Феміду саму, що тоді віщувала майбутнє.
322] Бо ж, як ніхто з чоловіків усіх, він горнувся до правди,
323] Й серед жіноцтва - богів лиш вона шанувала найбільше.
324] Бачить Юпітер: де світ був колись - нині плесо безкрає;
325] 3-між чоловіцтва всього лиш один нині, бачить, зостався,
326] З-поміж усіх незчисленних жінок - лиш одна врятувалась.
327] Чесні обоє вони й пам'ятають богів шанувати.
328] От він, і хмари, й вологу розвіявши вітром північним,
329] Небу - на землю, землі ж - подивитись на небо дозволив.
330] Море нарешті вляглось, і Володар, одклавши тризубець,
331] Пестить гладінь голубу й лазурового кличе Трітона,-
332] Він оддалік над глибинами вод черепашками вкриті
333] Виставив плечі,- й велить йому зараз же, в ріг засурмивши,
334] Хвилям і течіям всім, щоб одхлинули, поклик свій трубний
335] З вітром пустити. Той мушлю порожню бере, яка знизу
336] Щораз повнішими ген аж до розтруба звивами в'ється.
337] Досить їй подих повітря відчути в собі серед моря,-
338] Повняться вже береги - і на схід, і на захід - одлунням.
339] Так і тепер, лиш приклав його бог до вуст своїх вогких,--
340] Лиш протрубив у ясну далину повеління Нептуна,-
341] Голос той. хвиля морська й річкова щонайдальша почула,
342] й тут же, почувши його, покорилась божественній волі.
343] Море - уже в берегах; у колишньому річищі знову
344] В’ється ріка. Виступають горби, мовби звівшись на ноги.
345] Де відступає вода - суходіл проглядає з-під неї.
346] Часу чимало спливло, і місцями, де ліс був раніше,
