1] Чим засмутивсь тоді бог і чому в нього ріг одламався,2] Просить Нептунів герой оповісти, й Потік Калідонський3] Так розпочав, оповивши лозиною буйне волосся:4] «Прикре бажання твоє, бо чи стане хвалитись боями5] Той, хто поразки зазнав? Але в тій, хоч ганебній поразці.6] Друже, не стільки ганьби, скільки честі в самому двобою.7] Що переможець такий — це велика для мене розрада.8] Може, до слуху твого донеслась хоч яка—небудь чутка9] Про Деяніру, в колишні часи незрівнянну красуню?10] Навперебій домагались її женихів цілі юрми.11] З ними і я, залицяльник, подавсь до майбутнього тестя.12] «Зятем,— кажу,— ти назви мене, сину ясний Партаона!»13] Те ж саме мовив Алкід. Усі інші нам двом поступились.14] Вабить Алкід його сватом — Юпітером, славою грізних'15] Подвигів, що довелось йому з волі Юнони здійснити.16] Я ж на те: «Сором,— кажу,— коли смертному бог уступає17] (Богом тоді він не був ще). Ти бачиш мене, володаря18] Вод, які схилами краю твого, розхвильовані, в'ються.19] Не чужаком я приходжу до тебе в зяті набиватись,—20] Я — твій земляк і твоїх володінь неабияка частка.21] Гнівом Юнони, однак, як ось той, похвалитись не можу,22] Тож і на подвиги йти — вибачай вже — не мав я нагоди.23] Ти натякав, що Юпітер — це батько твій, сину Алкмени:24] Значить, або ти — брехун, або він таки зрадив Юнону.25] Батька в гріху материнськім шукаєш? Так ось: або з блуду26] Ти народивсь, або вигадки це, що ти — син Громовержця».27] Поки я так промовляю до нього, він скоса на мене28] Дивиться й, ледве тамуючи гнів, що в очах заіскрився.29] Словом таким обізвавсь: «Не язик, а рука — моя сила.30] Ним можеш ти брати верх, ну а я — довіряю правиці!»31] І наступає, хмурний. А мені, красномовному щойно.32] Сором було відхилятися. Зняв я свій одяг зелений.33] Витягнув руки вперед і, розправивши плечі широкі, [155]34] Став, як належить борцю, усім тілом готовий до бою.35] Той, зачерпнувши долонями порох, сипнув мені в вічі —36] Й сам пожовтів од піску, що ним я його зразу ж обсипав.37] То він за шию хапає мене, то за ноги проворні.38] То, нападаючи з різних боків, лиш береться схопити.39] Марно, проте, нападав: мене власна вага захищала.40] Так от і скеля стоїть, хоч об неї запінені хвилі41] Б'ють раз у раз,— не схитнеться вона, тягарем своїм горда.42] То розійдемось на крок, то вже знов один одного борем,43] Наче б у землю вросли, до кінця так стояти готові44] Вперто, нога при нозі. На Алкіда грудьми навалившись,45] Пальцями — в пальці, чолом — у чоло, що є сили, впираюсь.46] Дужі бики так зійдуться не раз у завзятім двобої,47] Щоб нагороду здобуть — усього пасовища оздобу,48] Кращу з найкращих телиць, і тремтить, дивлячись на них, стадо:49] Хто, перемігши, тепер вожаком буде,— годі вгадати.50] Тричі Алкід од грудей своїх силою рук намагався51] Груди мої відштовхнуть, але марно; лише на четвертий52] Раз він обійми мої розірвав. Тоді, руку відвівши.53] Вклав мене махом одним і на мене (брехати не буду)54] Тут же всією вагою насів, так що (хочете — вірте,55] Хочете — ні, все одно ж не до того веду я розмову, .56] Щоб похвалитися) наче горою мене придавило.57] Якось, рясним обливаючись потом, я руки насилу58] Вивільнив: якось і груди звільнив од залізних обіймів,59] Передихнути ж не міг: не дає супротивник зібратись60] З силами — шию уже захопив. Ось тоді я коліном61] Мусив торкнутись землі, а губами — пісок зачерпнути.62] М язами слабший, ніж він, я до хитрощів тут же вдаюся:63] Змієм роблюся в юнким, висковзаю із рук йому спритно.64] Вже я повзу по землі, вигинаючи кільцями тіло,65] Грізно шиплю і роздвоєний з пащі язик виставляю.66] Над перевтіленням цим посміявся герой із Тірінфа:67] «Зміїв бороти,— сказав,— це забава моя ще з колиски!68] Стань хоч найбільшим із них, Ахелою, та гідрі Лернейській69] Не дорівняєш: хоч як не тягнись, ти — дрібна її частка.70] Множилась навіть од ран; із голів — а їх сто було в неї —71] Ні однієї безкарно зрубать я не міг: на тім місці72] Дві поставало, і вдвоє сильніша була її шия.73] Все ж я приборкав її й полонив, хоч вона и поростала74] Зміями, наче галуззям новим, од ударів — рясніша.75] Хто ти такий проти неї? Підроблений змій, що чужою76] Зброєю, бачте, грозить, під чужим заховавшись обличчям».77] Мовивши, зверху, мов зашморгом, він мені пальцями стиснув78] Горло, і вже я почав задихатися, наче у кліщах.79] Якось я пальці великі просунув, щоб віддих зловити.80] Марно старався, однак. Перевтілитись змушений втретє, [156]81] Став я биком; заревівши, двобій вже биком починаю.82] Той мене зліва схопив за підгрудок і мчить побіч мене.83] Роги мені пригинаючи, поки я глибоко в землю84] Ними з розгону не вбивсь, на глибокий пісок повалившись.85] Мало того: він крицевий мій ріг, як тримав у правиці,86] Так, наче гілку, й зламав і чоло божественне споганив.87] Німфи річок освятили той ріг: його вщерть і плодами,88] Й квітом пахучим наповнивши, Рогом достачі зробили».89] Мовив, і тут увійшла, підібравши поділ, мов Діана,90] Німфа, з прислужниць одна, що по плечах розпущені мала91] Коси, й той ріг подала пребагатий; у ньому ж — дарунки92] Осені: щедрі солодкі плоди, що вінчають гостину.93] Щойно проміння торкнулося гір і заблис над землею94] День,— розійшлись юнаки. Не хотіли чекати, щоб ріки95] Стали спокійними знов, —щоб, опавши, розбурхані води96] Звичним побігли руслом. Ахелой же суворе обличчя97] І покалічений лоб у ріку глибодонну занурив.98] Тільки цим рогом одним поплатившись, окрасою лоба,99] Цілим лишивсь Ахелой. Але й цю свою ваду він легко100] То комишевим вінком, то вербовим приховував листям.101] Ти ж поплатився життям, на цю діву поквапившись, Нессе!102] Пущена з лука крилата стріла тобі спину прошила.103] Саме тоді з молодою дружиною син Громовержця,104] В отчий вертаючись край, Зупинивсь над бурхливим Евеном,105] Він од зимових негод аж запінивсь; виходячи з себе,106] Вир побіч виру крутив — годі й думати про переправу.107] Поки вагався Геракл (за жону— не за себе боявся),108] Несе підійшов,, що не тільки був дужий, а й знав усі броди.109] «Я вже подбаю,— сказав,— щоб вона на тім березі стала.110] Ти ж при одвазі своїй можеш плавом пуститись, Алкіде!»111] Зблідлу не тільки од хвиль рокітливих, але й від кентавра,112] Взяв калідонку герой аонійський і Нессу довірив.113] Сам же, як був,— сагайдак мав на плечах і лев ячу шкуру.114] Бо свою довбню і зігнутий лук на той бік перекинув,—115] «Вже як почав я плисти — течію подолаю!» — промовив.116] І без вагання пливе навпростець; не шукає, де менше117] Річка бурлить: він не з тих, що пливе собі за течією.118] Ось і на березі став, уже й лук із землі піднімає;119] Втім, наче голос дружини почув. Озирнувсь, а вже з нею120] Щезнути хоче кентавр. «Ти куди? Не надійся на прудкість121] Ніг своїх! — грізно гукає Алкід.— Я до тебе звертаюсь,122] Нессе двообразний! Стій! На моє посягати не важся!123] Нехтуєш мною — то батька свого пригадай, Іксіона,124] Й колесо — муку його — і не рвися до втіх незаконних.125] 1 не втечеш, хоч на кінську свою розраховуєш силу:126] Раною наздожену, не ногами!» Підтверджує ділом [157]127] Слово останнє: напнув тятиву й втікачеві стрілою128] Спину прошив — і стримить із грудей гачкувате залізо.129] Тільки той вирвав стрілу — з обох отворів тут же струмками130] Вдарила кров, що з їдкою лернейською змішана жовчю.131] Несе, підхопивши цю кров,— «Не помру я, одначе, без помсти»,—132] Мовив до себе й накидку, просяклу гарячою кров'ю,133] Тій, котру викрав, дає: «Ти любов,— каже,— нею привернеш».134] Часу чимало спливло, і Геракла великого слава135] Світ обійшла й пригасила в Юнони до пасинка злобу.136] Жертву Кенейцю—Юпітеру скласти збиравсь переможець,137] Взявши Ехалію. Слуху ж твого, Деяніро, торкнулась138] Чутка; до правди вона, говірка, додавати неправду139] Любить — спочатку мала, вона зросту в брехні набуває.140] Ось Деяніра, кохаючи, вірить у те, що Іоли141] Прагне Амфітріонід. Налякавшися зради нової,142] Волю сльозам, нещаслива, дала, мовби справді хотіла143] Виплакать горе своє. А тоді, схаменувшись: «Навіщо144] Так побиваюсь? Хіба що суперниці,— каже,— на втіху.145] Скоро вона буде тут. Якесь рішення треба прийняти,146] Поки не пізно, щоб ложа мого не торкнулась повія.147] Плакать мені чи мовчать? Бути тут, чи в свій край повернутись?148] Кинути дім свій? Чи, вдавшись до крайності, опір ^чинити?149] Що, коли я, Мелеагре (тобі ж бо доводжусь сестрою!),150] Зважусь на вчинок лихий і, суперницю звівши зі світу,151] Людям засвідчу, як може помститись покривджена жінка».152] Всяке їй в голову йде; на однім зупинилась, одначе:153] Мужу своєму накидку послати, що змочена кров'ю154] Несса,— як засіб, що може роздмухать кохання пригасле.155] Ліхасу згорток, незнаний для нього, вручає і просить,156] Бідна, собі ж на велику печаль, щоб цей дар якнайшвидше157] Він її мужу відніс. А герой, розгорнувши накидку,158] Плечі отрутою гідри Лернейської радо вкриває.159] Ладан димить на жертовнику. Перші слова молитовні160] Мовить.великий Геракл і вино ллє на мармур із чаші.161] й тут, од жертовного полум'я заворушившись, отрута162] В різні боки розпливлась, обліпила Гераклове тіло.163] Зціпивши зуби, він, поки ще міг, намагавсь не стогнати.164] Врешті, нестерпним став біль. Мармуровий вівтар одштовхнувши,165] Скрикнув Алкід — і луна розляглась по залісеній Еті.166] Поспіхом хоче зірвати з плечей смертоносну накидку —167] З нею, однак, він і шкіру зриває, і — страшно сказати! —168] То прилипає тканина до тіла — зірвать неможливо,169] То, відділившись, оголює виразки, де—не—де — й кості.170] Вже й сама кров,— як розпечене лезо, бува, в прохолодну171] Воду занурити,— і закипає, й шипить на отруті.172] Міри стражданням нема. Вже вогонь пожирає осердя,173] Піт усім тілом струмить, перемішаний з темною кров'ю. [158]174] Жили тріщать у вогні, й коли жар непомітний для ока175] В мозок пробивсь кістковий,— тоді, знявши до неба долоні.—176] «Болем моїм,— закричав,— упивайся, Сатурнова донько!177] Мстива, впивайсь! І, з висот на страшну поглядаючи муку.178] Серце жорстоке втішай! Та коли 6 нині зглянувсь на мене179] Ворог тяжкий, тобто ти,— то зболілу в стражданнях, немилу180] Душу, народжену лиш для трудів, забери з мого тіла!181] Дар мені зробиш. А дар такий мачусі й личить робити.182] Я Бусіріда зборов, що невинною кров ю мандрівців183] Храми богів оскверняв. Я в Антея суворого вирвав184] Міць материнську землі. Чи тритілий пастух іберійський185] Страху на мене нагнав, чи злякав мене пес триголовий?186] Роги могутні бика чи ж не цими руками пригнув я?187] Сила цих рук і в Еліді відома, й на водах Стімфальських,188] І в Партенійських гаях. Завдяки вашій доблесті, руки,189] Золотом із Термодонта я викрав оздоблений пояс.190] Яблука вами зірвав, що дракон їх беріг невсипущий.191] Моці моїй не оперлись кентаври; піддавсь їй нищитель192] Краю Аркадського — дикий кабан. І даремно зросталась193] Гідра порубана; марно, поранена, множила сили.194] Мало того: лиш побачив я коней фракійських, що ситі195] Кров ю були, біля ясел, набитих тілами людськими,—196] їх розметавши, я вклав одночасно й господаря коней.197] Здавлена цими руками Немейська громада простерлась.198] Небо на шиї тримав. Натомилась давати накази199] Гнівна дружина Юпітера — я ж був невтомний у ділі.200] Й раптом — нова навалилась біда: проти неї безсилі201] Мужність і довбня моя; вже в легені проник, відчуваю,202] Пломінь їдкий, пожирає, захланний, усе моє тіло.203] Щасний, проте, Еврістей! То чи може хтось вірити нині204] В те, що існують боги?» — простогнав, і верхів'ями Ети,205] Зранений, рушив. Так іноді бик із застряглим у боці206] Списом бреде, хто ж метнув,— порятунку шукає у втечі.207] То він постогнував глухо, то раптом спалахував люттю.208] То намагався, та все надарма, з себе одяг зірвати.209] То по дорозі дерева ламав, то на гори в нестямі210] Звалював гнів, то простягував руки до отчого неба.211] Ліхаса раптом побачив, слугу, що тремтів у печері,212] Й, геть ошалівши, втрачаючи розум од лютого болю,—213] «Ліхасе! — крикнув йому.— Чи не ти мені дав цей смертельний214] Дар? Чи не ти мене зводиш зі світу?» А той з переляку215] Блідне й лепече в своє оправдання слова невиразні.216] Ось вже й до ніг йому впав, та Алкід ухопив нещасливця.217] Добре ним кілька разів розмахнувшись, пустив на Евбейські218] Води, і той стрімголов полетів, наче пущений з пращі;219] Так він летів, і розтратив тепло, й затвердів поступово.220] Як од холодного подуву — кажуть — дощі загустілі [159]221] Снігом стають, а потому й сніжинки, кружляючи легко,222] Врешті, збиваються в кульки дзвінкі й висипаються градом.223] Так ось і він, коли велет його у порожняву кинув,224] Крові од жаху позбувсь; розгубивши й соки життєві,225] В скелю німу, за прадавнім переказом, перемінився.226] Ще й дотепер із Евбейського моря чоло піднімає227] Скеля не дуже стрімка, віддалік до людини подібна.228] Камінь цей Ліхаса ймення зберіг, і його не торкнеться,229] Наче б живого, моряк. Ну а ти, Громовержця нащадку,230] Дров, що на Еті зросли, нарубавши, у стіс їх для себе231] Сам же кладеш, а свій лук і місткий сагайдак, і несхибні232] Стріли, що їм було суджено знову побачити Трою,233] Сину Пеанта вручаєш. Слугуючи, той роздуває234] Полум я. Поки пожадливо лиже воно деревину,235] Ген, аж на верх того стосу ти шкіру немейського лева236] Стелиш і, замість подушки під голову довбню поклавши,237] Мов до гостини приліг, яснолиций, на лев'ячій шкурі238] Серед наповнених чаш, із вінком запахущим на скронях.239] Полум'я аж стугонить, відусіль уже рветься до того,240] Хто зневажає його, хто посмів у вогонь похоронний241] Так незворушно лягти. Налякались боги, що загине242] Славний землі захисник. їм, відчувши те, з радістю в серці243] Каже Сатурній таке: «Мене тішить, о жителі неба,244] Ваша тривога! Сьогодні я сам себе палко вітаю245] З тим, що чутливого серцем народу я — владар і батько,246] Бо співчуття виявляєте щире ви й сину моєму.247] Хоч заслужив він у вас на цю ласку своїми ділами,248] Я зобов'язаний вам. Хай не мліють, одначе, од страху249] Віддані ваші серця; не кляніть цього полум'я марно:250] Все подолавши,— й вогонь, котрий бачите, він подолає.251] Лиш материнською часткою силу вогненну відчує;252] Що ж є у ньому від мене,— те вічне, позбавлене смерті,253] їй непідвладне, ні в якому жарі зотліти не може.254] Хай він труди на землі завершить — я в оселі високі255] Радо візьму його. Вірю, що всі небожителі схвалять256] Волю мою. Та коли буде прикро комусь, що з богами257] Сяде Геракл, що таку йому виділив я нагороду,—258] Врешті, погодиться з цим, коли всі його зважить заслуги».259] Схвально кивнули боги. І здалось, що й жона Громовержця260] Не спохмурніла. Проте, коли владар закінчував мову,261] Стала хмурною: кінцеві слова не сподобались, видно.262] Ну, а тим часом, що силі вогню піддавалося, тлінне,—263] В попіл »Мульцібер те обернув, і Геракл на обличчі264] До невпізнання змінивсь. Що від матері мав,— спопелівши,265] З димом пішло; що було від Юпітера в ньому,— лишилось.266] Як, оновившись, змія, що зі шкірою старість скидає,267] Свіжій радіє лусці, що вилискує—грає під сонцем, [160]268] Так і тірінфський герой, увільнившись од смертного тіла.269] Мовби розцвів своїм кращим начатком: на зріст видавався270] Вищим і виглядом, як у богів, почав острах будити.271] Взяв його батько тоді всемогутній і в простір захмарний272] На четверні з ним піднявсь і вмістив між зірки променисті.273] Нижче пригнувсь під вагою Атлант. Ще й тоді свого гніву274] Не позабув Еврістей: як на батькові мстивсь, так, жорстокий,275] Мститись на синові став. При сумній арголідській Алкмені276] Вірна Іола була. їй звіряла вона свою тугу,277] їй повідала про синові подвиги, світу відомі,278] їй — про свої ж невеселі пригоди. З веління Геракла279] Гілл, його син, із Іолою ложем і серцем з'єднавшись,280] Лоно їй виповнив сім ям чудовим. До неї Алкмена281] Так обізвалась: «Боги хай сприяють тобі, хай наближать282] Час, коли ти, вже дозріла для родів, почнеш Ілітію283] Кликати, діву, що вам, боязким породіллям, сприяє,284] Ту, що мене обійшла, намовлянням Юнони піддавшись.285] День наставав, коли мав трудівник народитись великий —286] Син мій, Геракл. До десятого знаку підбилося сонце.287] Від тягару в мене випнувсь живіт, і важка моя ноша288] Свідчила явно про те, що лише від Юпітера—батька289] В лоні я плід понесла. Не було в мене сили терпіти290] Надто великих страждань. Ще й тепер, коли їх пригадаю,291] Дрож обгортає мене, повертається й болю частина.292] Так сім ночей і сім днів я страждала. Переймами, врешті,293] Стомлена вкрай, простягнула благально долоні до неба —294] Кликати стала Люціну й богів, що стоять при пологах.295] І появилась, але не з добром, на мій заклик Люціна:296] Злобній Юноні віддать мою голову в жертву готова.297] Тільки—но зойки мої вона вчула — й присіла на вівтар298] Перед дверима насуплена, й, ногу заклавши на ногу,299] Сплівши чимдуж свої пальці й руками обнявши коліна,300] Не дозволяла мені розродитись; закляття шептала —301] Силою тих заклинань зупиняла назрілі пологи.302] Я ж у потугах страшних за невдячність ганьблю, нерозумна,303] Батька богів. Собі смерті бажаючи, так побиваюсь,304] Що й кам яний би розм як. Побіч мене — й жони кадмейські305] Зглянутись молять богів, утішають мене в своїх муках.306] Серед служниць Галантіда була там із простонароддя,307] Жовтоволоса, що завжди спішила своїй господині308] Послугу добру зробить. От і видалось їй, що Юнона309] Щось замишляє лихе. Час од часу виходячи з дому,310] Бачила, як на жертовнику гнівна богиня сиділа,311] Як вона пальці сплела й охопила руками коліна.312] «Хто б не була ти,— їй каже,— вітай цього дому хазяйку:313] Врешті свого домоглась молитвами й родила Алкмена!»314] Миттю схопилась богиня пологів, розвівши руками [161]315] З дива, й таки народила я, тільки—но вузол розплівся.316] Ввівши в обман божество, почала Галантіда сміятись.317] Поки сміялась, її за волосся схопила богиня318] В гніві; з землі не дала їй піднятись, пригнувши додолу319] Тулуб; у ноги звірячі насамперед руки змінила.320] Жвавість колишня у ній збереглася, не втратила й спина321] Барви своєї, на вид невпізнанною стала, одначе.322] А через те, що брехнею взялась помогти породіллі,—323] Родить устами й у наші доми, як раніше, вчащає».324] Мовила так, і на згадку про давню служницю зітхання325] Вирвалось їй із грудей. На той смуток озвалась невістка:326] «Журишся, матінко, тим, що чужа тобі зовсім людина327] Вигляд утратила свій. А якщо розповім я про дивну328] Долю своєї сестри? Від ридання і туги, щоправда,329] Важко мені говорить. Одиначкою в мами зростала —330] Я народилась од другої — вродою перша Дріопа331] 3—між ехалійських дівчат. Ось її, що позбулась дівоцтва,332] Звідавши силу того, кому Делос покірний і Дельфи,333] Взяв Андремон за жону — й тим набув собі слави щасливця.334] Озеро є, берегами своїми похилими схоже335] На побережжя морське; по краях його — мирт зеленіє.336] Стала над озером тим — бо ж не відала долі — Дріопа,337] Німфам, на горе своє, принесла ще й вінки запахущі;338] Мала й дитя на руках, дорогу свою ношу: хлопчині339] Й року тоді не було — молоко собі ссав іще тепле.340] Тут же, таки при воді, мов тірійською барвою гордий,341] Лотос пишавсь водяний, розквітав, сподіваючись ягід.342] Цвіт обривать з нього стала Дріопа й давати хлопчині,343] Щоб забавлявсь. Я й сама (бо була там) до лотоса руку344] Вже простягла, та побачила раптом: із квітів раз по раз345] Капає кров, а гілками мов дрож пробігає із жаху.346] Тут, запізнілі на жаль, нам селяни про німфу Лотіду347] Розповіли, як тікала вона від зухвальця Пріапа,348] В дерево це обернувшись, що ймення її зберігає.349] Звідки ж могла про це знати сестра? Налякавшись, хотіла350] Німфам покласти вінки й відійти відтіля, але годі:351] В землю ногами вросла. Хоче вирвати їх, та не може,352] Тільки хитається злегка на них, а вже тілом поволі353] Знизу повзе шорсткувата кора, вже й до лона сягає.354] З розпачу, вгледівши це, хоче рвати волосся, та в жмені —355] Листя зеленого жмут: уже й голову листя покрило.356] Втім малолітній Амфіс — те імення від діда Евріта357] Він перейняв — під устами вже чує, що в матері груди358] Тверднуть, що з них молока ані крапельки виссать не може.359] Я була свідком нещастя того, допомоги ж подати,360] Сестро, тобі не могла! Та, наскільки було в мене сили,361] Стовбур обнявши й гілки, намагалась їх ріст зупинити. [162]362] Й, вір мені: прагнула я під тією ж сховатись корою.363] Ось Андремон, чоловік, ось її заклопотаний батько364] Хочуть Дріопу знайти. Та хоча вони кличуть Дріопу,365] Лотос показую їм. Деревину цілують ще теплу,366] Потім у землю й самі, до коріння припавши, вростають.367] Тільки обличчя одне, моя сестро—голубонько, в тебе368] Деревом ще не взялось! По корі, по листках, що недавно369] Тілом були,— наче сльози пливуть. Поки слово ще може370] Злинути з уст, вона повнить повітря такими жалями:371] «Вірте — якщо до істот нещасливих ще є якась віра —372] Кару несу без вини, присягаюсь богами святими!373] Чесно жила я; коли щрсь приховую — хай нині всохну,374] Втративши зелень свою, хай, порубана, з димом розвіюсь.375] Час, проте, з рук материнських — гілок — це дитятко забрати!376] Хай годувальниця візьме його. Ви ж подбайте, щоб часто377] Ссав він отут молоко й забавлявся під тінню моєю.378] А розмовляти почне — нагадайте, щоб мамі вклонився379] й сумно сказав: «Моя мати живе під цією корою».380] Хай він, однак, уникає озер і з дерев не зриває381] Цвіту, хай тілом богів кожен кущик йому видається.382] Мужу мій любий, прощай! Моя сестро, мій батьку, прощайте!383] Тільки, молю, бережіть, якщо й вам я колись була люба,384] Зелень мою від серпа, від голодної завжди худоби.385] А через те, що до вас нахилятись мені вже не дано,386] Ви підійдіть і до вуст моїх, поки торкнутись їх можна,387] Ваші уста протягніть, піднесіть ще й маленького сина!388] Більше, на жаль, не скажу: ось і шию мою білосніжну389] Вже затягає кора, у верхів'ї зеленім гублюся.390] Можете й віч не змикати мені, бо й без вашої ласки391] Світло в зіницях моїх під корою навіки погасне».392] Змовкли на тому вуста й одночасно корою взялися;393] Віти ж іще якийсь час берегли теплоту її тіла».394] Поки Іола це диво розказує, поки Алкмена395] Пальцем з обличчя сльозу витирає у доньки Евріта,396] Хоч просльозилась сама, їхню тугу розвіяло раптом397] Диво нове: на високім порозі, ще майже хлопчина,398] З ледве помітним пушком, що засіявсь на лицях рум яних,399] Став Іолай, до років молодечих повернений чудом.400] Так прислужилась йому від Юнони народжена Геба,401] Мужа проханням піддавшись. І вже присягтися готова,402] Що після нього ніхто домогтись цьою дару не зможе.403] Та почала, спохмурнівши, Феміда: «Незгоди у Фівах404] Будять війну. Капанея ж ніхто, крім Юпітера—батька405] Не подолає. Впадуть два брати один одному рівні,406] Лоно розкриє земля, й свою тінь в її надрах побачить,407] Хоч і живий ще віщун. Материнською кров'ю помститься,408] Долі не знаючи, син — благородний злочинець — за батька. [163]409] Вражений вчинком своїм, позбувшись і розуму й дому,410] Від Евменід утікатиме й від материнської тіні,411] Поки злочинного золота в нього жона не попросить,412] Поки Фегеєвий меч не застрягне в спорідненім боці.413] Щойно тоді Ахелоя дочка, річкова Калліроя,414] Буде Юпітера слізно благать, щоб додав її дітям415] Віку, щоб месника смерть не лишалася довго без помсти.416] Бог, молитвами зворушений, пасербицю і невістку417] Ждати не змусить: хлоп'ят у дозрілих мужів перемінить».418] Щойно промовила те, відкриваючи долю майбутню,419] Віща Феміда,— гуртом почали гомоніти всевишні:420] Всі нарікають на те, чому й іншим не дано втішатись421] Правом на ласку таку. Те, що муж її віком похилий,422] Паллантіаду гнітить. Зажурилась ласкава Церера,423] Що посивів Ясіон. Еріхтонію вік молодечий424] Прагне вернути Вулкан. А Венера домовитись хоче,425] Дбаючи про майбуття, щоб Анхіса в літах обновити.426] Всяк із богів комусь рад посприяти, й у тому завзятті427] Вже назрівала сварня, та Юпітер, повівши бровою,428] Втрутився словом таким: «Якщо є в вас до мене повага,429] Змовкніть усі! Чи аж так загордились ви, що й проти Долі430] Маєте намір піти? Це ж вона Іолая вернула431] Знов у колишні роки. Каллірої сини помужніли432] їй завдяки, й не потрібно було ні пихи, ані зброї.433] Доля й над вами всіма, а щоб цим ви не дуже смутились —434] То й наді мною стоїть, і якщо б її міг я змінити,435] Нині б Еака мого не пригнули літа його довгі,436] Розквітом віку постійно б тоді Радамант утішався437] З Міносом чесним моїм, що, в похмуру заглибившись старість,438] Тілом і духом подавсь, тож і править не так, як бувало».439] Вплинуло це на богів. Нарікать перестали, бо й справді440] Бачили втомлених низкою літ Радаманта з Еаком,441] Бачили й Міноса. Він, поки був у юнацькому віці,442] Йменням одним міг наводити острах на цілі народи,443] Згодом — охляв, занеміг. Тоді сина Дейони — Мілета,444] Повного сил, що був гордий отцем своїм — Фебом промінним,445] Старець лякався: був певний, що той забере в нього владу.446] Все ж юнака не наваживсь од рідних пенатів прогнати.447] Сам ти подавсь на вигнання, Мілете. Судном бистрохідним448] Через Егейську майнувши глибінь, ти на землях азійських449] Стіни будуєш міцні, що засновника названі йменням.450] Там ось, блукаючи звивистим берегом, донька Меандра,451] Батька стрімкого, який од верхів'я пливе й до верхів'я,452] Стрілась тобі й віддалась,— незрівнянна вродою німфа.453] Потім близняток на світ привела вона — Бібліду й Кавна.454] Бібліда — дівам усім, щоб законне любили, наука.455] Бібліді брат її, Феба нащадок, над міру сподобавсь. [164]456] Тільки не так, як то личить сестрі, вона брата любила.457] Спершу цей потяг вона не приймала за щось неприродне,458] Тож не вважає гріхом, що до брата свого з поцілунком459] Часто спішить, що обніме, схвильована, братову шию:460] Все це сестринським чуттям називає вона помилково.461] Далі в жагу переходить чуття. На побачення з братом,462] Прихорошившись, іде, пере;; ним хоче звабною стати.463] Заздрісно їй, коли інша вродливою видатись може.464] Втім, їй самій ще не ясно, що з нею: ніяке бажання465] Не пробивалось іще з—під вогню, хоч душею палала.466] Вже він для неї не брат: його милим волить називати,467] Рада й од нього не «сестро» почути, а «Біблідо люба».468] Все ж потаємних надій наяву ще плекати не сміє469] В пойнятій жаром душі. Тільки в сні, розімлілій, виразно470] Бачиться мрія не раз:,відчуває при тілі своєму471] Братове тіло й, хоч міцно ще спить, палахкоче рум'янцем.472] Сон одлетів. Ще лежить якийсь час вона мовчки й усе ще473] Бачить видіння нічне. Розхвильована, мовить до себе:474] «Горе! Що значило б видиво це безгомінної ночі?475] Тільки б явою не стало воно! І чого не насниться!476] Він, проте,— що не кажи,— мене вродою вабить; такого477] Я покохати б могла, якби братом мені не доводивсь.478] Гарна з нас пара була б! О, як важко лишатись сестрою!479] Тільки б мені наяву на таке не рішитись ніколи,—480] А сновидіння подібне хай часто мій спокій хвилює.481] В сон не загляне ніхто; хоч уявна, та є в ньому втіха.482] Як я втішалась у сні! Тільки ти про те знаєш, Венеро,483] З сином крилатим своїм. Яку явну, щімку насолоду484] Звідала! Як мене втома п'янка до кісток переймала!485] Солодко те спогадать. Та не довго тривали розкоші:486] Стрімко пролинула ніч, осолоді позаздривши нашій.487] О, коли б можна, змінивши ім'я, поєднатись з тобою,—488] Батькові, Кавне, твоєму була б я тоді за невістку,489] Батькові, Кавне, й моєму ти був би за доброго зятя.490] О, якби з ласки богів було спільним усе в нас, окрім лиш491] Наших батьків! Якби ти був од мене походженням вищий!492] Жінку якусь, о мій світе солодкий, ти матір'ю зробиш,493] Тільки мені, що, на жаль, од тих самих батьків народилась,494] Братом залишишся ти — в нас обох перешкода єдина!495] Що ж означають, одначе, ті сни? Чи й у них приховалось496] Правди вагоме зерно? Чи правдивими є й сновидіння?497] Краще богам! Вони вільно собі своїх сестер любили:498] Опію вибрав Сатурн, хоча кровно був зв'язаний з нею;499] Бог Океану — мав Тетіс, володар Олімпу — Юнону.500] В небі — закони свої, та чи має хтось право рівняти501] Звичаї люду й богів, покликатись на їхні подружжя?502] Тож або з серця свого я зумію прогнати злочинний [165]503] Жар, а як ні — хай умру і нехай мене на похоронне504] Ложе складуть, нехай брат хоча мертву мене поцілує.505] Справа така вимагає, проте, обопільної згоди:506] Що, припустімо, схвалю, те вважатиме брат за злочинне.507] Втім, чи ж Еола нащадки не входили в спальню до сестер?508] Що це на мене найшло? І чому саме їх я згадала?509] Горе! Куди я хилюсь? Дикі пристрасті, гетьте од мене!510] Тільки як личить сестрі, тільки так я любитиму брата.511] Все ж, якби першим судилось йому запалати до мене,512] Може, душі його пал сприйняла б я не так безсердечно.513] Значить, чого б не відмовила я, коли б він домагався,514] В нього прохатиму? Зможеш озватися? Зможеш зізнатись?515] Зможу, бо змусить любов. А якщо мене зробить німою516] Сором,— прихований жар у рядках спалахне потаємних».517] Думка ця, визрівши, перемогла нерішучість душевну.518] Боком на ложі звелась і, на лівому лікті опершись,519] Мовила: «Знатиме й він — у любові нечуваній звірюсь.520] Горе! Куди мене шал порива? Що за пломінь у серці?»521] Й ті, що на думці слова, тріпотливій руці довіряє;522] Стилос — у праву бере, навосковану дощечку — в ліву.523] Сумнів писать не дає: розпочне й проклинає писання.524] То, написавши, зітре, то щось змінює; ганить і хвалить.525] Дощечку кинувши, знову бере її; взявши,— відкине.526] Не розуміє й сама, чого хоче; що мала зробити —527] Вже не сподобалось їй. То рішучість в очах, то несмілість.528] Ось написала «сестра», але тут же й затерла те слово,529] Наново креслить такі ось рядки на блискучому воску:530] «Та, що з тобою одним лиш могла б однайти своє щастя,531] Любляча пише тобі. Тільки сором їй, сором назватись!532] Певно, спитаєш, який в мене намір,— я спершу б хотіла.533] Не називаючи ймення свого, домогтись, щоб розкрилась534] Бібліда щойно тоді, коли в здійснення мрії повірить.535] Різні є свідки безмовні того, що я ранена в серце:536] Худість і блідість лиця, його вираз і завжди вологі537] Вічі, й зітхання, що в мене зринали з грудей безпричинні,538] Часті обійми й цілунки; вони ж — ти, напевно, помітив —539] Надто палкими були, до цілунків сестри не подібні.540] Я ж і сама, хоч боліла душа від глибокої рани,541] Хоч допікав мені шал, намагалась — боги мені свідки! —542] Скільки змоги було, розумнішою стати хоч трохи.543] Досі надія ще в мене була — не піддатись навальній544] Пристрасті, й стільки я, бідна, знесла, скільки дівчина жодна,545] Певно, знести не змогла б. Та сьогодні зізнатися мушу:546] Я — переможена й боязко ласки твоєї благаю;547] Можеш один тільки ти врятувать мене й занапастити.548] Як учинить — вибирай. Не чужа тебе просить рятунку —549] Рідна людина, близька, що до тебе ще ближчою бути [166]550] Прагне, з тобою навік ще тіснішим зв язком поєднатись.551] Приписи — діло старих; що законне, що проти закону,552] Хай визначають вони, заклопотані завжди правами.553] Нашого віку закон — легковажна Венера. Сьогодні554] Нас не цікавить, що можна, що ні, тому вірим, що все нам —555] Можна, й великих богів беремо собі радо за приклад.556] Що нам суворого батька грізьба? Що людські поговори?557] Що нам усякі страхи? Та коли б і закравсь якийсь острах —558] Ніжними йменнями «брат» і «сестра» приховаємо втіхи.559] Можна з тобою віч—на—віч мені розмовлять, коли схочу,560] Можемо, навіть при всіх, цілуватись, побути в обіймах.561] Маємо, значить, усе. Не відкинь лиш кохання, що в ньому562] Вбивчий вогонь мене змусив признатись. Нехай винуватцем563] Смерті моєї тебе не назве на плиті моїй напис».564] Віск до краєчка списала рука. Мерехтіла словами565] Дощечка; ледве останній рядок притуливсь у куточку.566] Й тут же падіння своє вона—стверджує відтиском персня,567] Слізьми зросивши його, бо вуста їй гарячка зсушила.568] Потім із слуг одного, спалахнувши рум янцем, позвала569] Й так почала: «Віднеси це, слуго найвірніший, моєму…—570] І зупинилась; а зважившись,— братові»,— ледве шепнула.571] Дощечку, ще як на зло, Даючи йому, з рук упустила.572] «Не до добра це»,— подумала. Лист одіслала, одначе.573] Вибравши мить, посланець доручив юнакові признання.574] Кілька рядків перебігши очима, нащадок Меандра575] Гнівом раптово пройнявсь, те писання відкинув од себе,576] Вже й на слугу, що зіщуливсь, підняв, було, руку, та стримавсь.577] «Геть,— прокричав,— поки цілий, пособнику блуду гидкого!578] Геть же! Й затям собі добре: якби твоя смерть одночасно579] Не заплямила й мене — ти б життям поплативсь неодмінно!»580] Зляканий, втік посланець і доносить своїй господині581] Кавна жорстокі слова. їх почувши, ти, Біблідо, зблідла;582] Заціпенівши, тремтить, мовби льодом охоплене, тіло.583] Щойно до тями прийшла — божевілля вернулось до неї,584] Стерплим іще язиком ось таке, безталанна, лепече:585] «Так мені й треба! Навіщо було напоказ виставляти586] Рану свою? А порив, що в душі, десь на дні мав таїтись,587] Дощечці тій навмання поспішила я звірить — навіщо?588] Слід було спершу розвідати, мову двозначну повівши,589] Всі мого брата думки. Щоби мірно наповнювавсь парус590] Вітром попутнім, належить пізнати потужність і напрям591] Подуву й морем безпечно плисти, а не так, як ось нині:592] На буревії незнані туге скерувавши вітрило,593] Скелям назустріч лечу. Похитнеться судно — й мене вкриє594] Весь океан, і вітрило моє вже не випірне з нього.595] Втім, од тієї любові злочинної певна прикмета596] Застерігала мене: чи ж не я мимохіть упустила [167]597] Дощечку з рук — ось.тоді й сподівання мої занепали.598] Треба ж було або день, або згубний свій намір змінити.599] Краще, мабуть,— таки день. Чи ж мене очевидним знаменням600] Не попереджував бог? Та якби ж я тоді не шаліла!601] Слід було словом живим, а не так ось, Черкнувши по воску,602] Бесіду з ним повести, в божевіллі своєму признатись.603] Бачив би сльози мої, спостеріг би закоханий погляд.604] Більше б сказала я слів, ніж на дощечці їх помістилось.605] Хоч не бажав би,— могла б його шию обняти любовно,606] А відштовхнув би мене,— йому ноги обвивши руками,607] Ницьма, півмертва, благала б його не збавлять мені віку.608] Врешті, пішла б я на все. Та якщо б усе те поодинці609] Серця зм'якшить не змогло, то, гадаю, — змогло б усе разом.610] Певно, вина в тому є й посланця мого, хай і часткова:611] Може, не в пору подав йому лист, може, мить непідхожу612] Вибрав або не діждавсь, щоб у нього був настрій погідний.613] Все це на шкоду пішло. Але ж він не вродивсь од тигриці,614] В грудях не адамант,• не залізо й не камінь у нього —615] Все—таки серце людське, й не левиця його згодувала.616] Значить, піддасться колись! Я почну все спочатку, й нізащо617] В розпачі рук не складу, поки дух ще тримається тіла!618] Все ж, коли б можна було свої вчинки назад повернути.619] Не починала б того,— та, почавши, закінчувать мушу!620] Хай подолаю, скажім, затопчу свою пристрасну мрію,—621] Те, на що зважилась я, того брат не забуде ніколи.622] Може подумати він, що сестра захопилася легко,623] Врешті,— що це лиш обман, його стійкість порушити спроба.624] Певно, й у гадці б не мав, що це бог мою втомлену душу625] Мучить і палить вогнем, а не хіть понукає буденна.626] Гріх є, одначе, гріхом: я писала йому, я благала —627] Вже ж не вернути того— і якої зазнала зневаги!628] Хай поступлюся —вини все одно вже не знімуть із мене;629] Спроба ж якась не применшить гріха, та надію—примножить».630] Мовила, й знову (настільки вже розум у неї затьмаривсь!)631] Радо береться за те, що пошкодило їй. Загубила632] Міру: невдачі нові додають нещасливій наснаги.633] Виходу вже не було — батьківщину й сестру знавіснілу634] Кидає він і в чужому краю закладає оселю.635] Тільки тоді од незмірної туги затьмарення повне636] На Мі леті ду найшло. Лиш тоді вона, кажуть, у шалі637] Одяг зірвавши з грудей, почала в них руками вдаряти.638] Вже й не приховує болю свого: нарікає, схибнувшись,639] На нещасливу любов. Покидає вітчизну й немиле640] Вогнище дому свого й подається за братом—вигнанцем.641] Як, підхопивши твій тирс, о нащадку Семели, вславляють642] Раз у три роки тебе ісмарійські вакханки, так само643] Бібліда мчала кудись на поля; її крики протяжні [168]644] Чули бубаські жінки. їх лишивши, вона до карійців,645] І до лікійців тоді подалась, і до збройних лелегів.646] Ось залишила вже й Краг, і Лі міру, й Ксантові хвилі,647] Далі — й хребет, що з глибин його жар вивергає Хімера —648] З пащею лева й зміїним хвостом дивоглядна потвора.649] Вже відшуміли ліси, коли ти, натомившись до краю,650] Біблідо, падаєш ниць, по землі розпустивши волосся,651] Й так ось лежиш — похололим лицем до опалого листя.652] Німфи лелегів не раз намагались підняти зомлілу,653] Ніжно за стан беручи її, радили тузі любовній654] Не піддаватись, але до порад був глухим її розум:655] Німо лежить вона, пальцями вп'явшись у трави зелені,656] Ллються їй сльози з очей, мураві постачають вологу.657] Кажуть, у чистий струмок, що й під сонцем улітку не сохне,658] Німфи ті сльози звели. Що ж іще могли більше зробити?659] Зразу ж, неначе живиця—сльоза, що сочиться з надрізу,660] Наче тягуча смола, що з врожайного точиться грунту,661] Наче замерзла вода, що під подихом теплим Фавону,662] Сонцем зігріта, з незрушної робиться раптом пливкою,663] Так, ненастанно сльозами спливаючи, Фебова внучка,664] Бібліда, стала струмком, що й тепер береже її ймення665] В тій же долині й пливе під гіллям темнолистого дуба.666] Звістка про цю дивину розійшлася б, напевно, по Кріту,667] Славному сотнею міст, але саме на Кріті недавно668] Сталося чудо нове — в юнака перевтілилась Іфіс.669] Трапилось так, що фестійська земля, що сусідує з Кносом,670] Лігда на світ привела; чоловік був нічим не примітний,671] Із простолюддя, та й статком своїм вирізнявся не більше,672] , Ніж благородством. А щодо життя, щодо звичаїв добрих —673] Тут бездоганним він був. До дружини, що в скорому часі674] Мала родити, він якось звернувся такими словами:675] «Два побажання тобі: народити без болю, й щоб конче676] Сина від тебе я мав! Затужив би я в іншому разі.677] Доля гнітила б мене. Та якщо (проклинаю те слово!)678] Станеться так, що народиться дівчинка,— я, мимоволі679] Батьківське в серці згнітивши чуття, повелю: хай загине».680] Мовив, і ринули сльози з очей, омиваючи лиця,681] В того, хто так повелів, і в тієї, котрій повеліли.682] Марно вмовляла тоді Телетуса свого чоловіка,683] Щоб не обмежував він сподівань її так уже тісно.684] Та не вмолила його. Наспівала пора, й Телетуса685] Ледве носила вже визрілий плід в обважнілому лоні.686] От серед ночі якось, уві сні появившись, до неї •687] Інаха донька у почті яснім підійшла і край ложа688] Стала,— чи, може, їй тільки здалось. Над чолом у богині —689] Місяць рогами срібливсь, колосковий вінок золотився.690] І діадема цвіла. Там були ще: Анубіс гавкучий, [169]691] Апіс плямистий, свята Бубастіда і той, хто довкола692] Втишує всі голоси й закликає до мовчанки пальцем.693] Сестри були там і той, кого й досі шукають,— Осі ріс,694] І чужоземна змія, на снодійну отруту багата.695] Начебто вже й не вві сні — наяву Телетуса почула696] Голос богині: «О ти, найвірніша з моїх шанувальниць!697] Думи тривожні розвій і в оману введи чоловіка.698] Тільки—но звільнить Люціна тебе,— повивай без вагання,699] Що б не родилось, і знай: я сприяю, прихильна богиня,700] Всім, хто благає мене; що невдячній ти шану складала,—701] Не доведеться тобі жалкувати». Й покинула спальню.702] Радісно з ложа крітянка встає і знімає до неба703] Чистії руки свої і благає, щоб сон став явою.704] Біль її раптом пойняв — і тягар тоді випав із лона705] Сам по собі: народилась дочка, й не довідався батько:706] Доню — запевнивши всіх, що то син,— віддала вона няні,707] Щоб годувала, одній тільки їй усю правду розкривши.708] Дідове ймення, дотримавши слова, дає йому батько:709] Іфісом дід називавсь. Задоволена мати: це ймення710] Для чоловіка й для жінки годиться — підозри не буде.711] Так у невинній неправді обман приховавсь початковий.712] Все на дитині хлопчаче було, не підводило й личко:713] Як для хлопчини, так і для дівчинки — рівно хороше.714] Десять тим часом пролинуло літ, потім — три, й уподобав715] Батько щасливий для Іфіса, сина, біляву Іанту.716] Серед фестійських дівчат вирізняв' її чистої вроди717] Рідкісний дар; від діктейця Телеста вона народилась.718] Віком і вродою рівні були. Початкову освіту —719] Раннього віку знання — здобували в наставників тих же.720] Тут і проникла в їх душі любов. І однакову рану721] Двоє відчули нараз, сподівання ж у них були різні!722] Шлюбу жаданого жде, смолоскипи вже бачить весільні,723] Вірить, що піде за ту, котру хлопцем вважає Іанта.724] Іфіс кохає й собі, але ж як їй втішатись коханням?725] Жар не вщухає, однак,— і вже дівчина дівчини прагне.726] Сльози насилу тамуючи,— «Що маю діяти,— каже,—727] Що це за дивна, нікому не знана жага мої груди728] Палить вогнем? Якщо раз мене вишні боги врятували —729] Хай порятують тепер. А якщо завзялися згубити,—730] Будь—яким лихом, аби лиш природним, хай мене вразять!731] Бо ж ні корови не прагнуть корів, ні кобил — кобилиці,732] Любить овечок баран, оленицю шука собі олень.733] Звичай такий і в птахів; між тварин не траплялось такого,734] Щоб до самиці хоч раз не самець пригорнувсь, а самиця.735] Краще б мене й не було! Чи то справді одні тільки чуда736] Кріт наш виховує? Сонця дочка тут бика полюбила,—737] Все—таки, жінка — самця. Моя пристрасть, по правді сказати, [170]738] Ще божевільніша; та — хоч надію плекала зазнати739] Втіхи і, вдавшись до хитрощів, образ корови прийнявши,740] Все ж прихилила бика. Я ж не маю кого й підманути!741] Тож хай вигадливість цілого світу спливеться до мене,742] Знову на крилах, що склеєні воском, Дедал хай зів ється,—743] Що б тут зарадив? Умілець він славний, та хлопцем із діви744] Й він не зробив би мене, не зумів би змінити й Іанти.745] Тільки до чого все це? Чи не краще б мені, схаменувшись,746] Якось до тями прийти й затопити жагу божевільну?747] Зваж на природу свою і не вводь себе більше в оману,748] Міру в бажаннях шануй і люби, що жінкам усім любо!749] Тільки надія і живить любов, і її викликає,750] В тебе ж — надії нема: від жаданих обіймів ні сторож,751] Ні чоловіка ревнивого пильність, ні батька суворість752] Не віддаляють тебе. Твоїй ласці й сама— вона рада —753] Та недосяжна—таки! Не доможешся щастя, хоч цілий754] Світ сколихни,— хоч би люди й боги потрудились для тебе.755] Втім, ні в одному бажанні наразі не маю відмови:756] Все мені щедрі всевишні, що тільки могли, дарували:757] Прагне того і вона, і мій батько, і свекор майбутній,758] Тільки природа, на жаль, з них усіх наймогутніша,— проти.759] На перешкоді — вона. Недалеко вже мить довгождана:760] Шлюбний займається день, щоб мені дарувати Іанту,761] Та не з'єднаємось ми: серед хвиль одчуватиму спрагу.762] Що вас сюди привело, Гіменею, весільна Юноно,763] Де молодого нема, де виходимо заміж — обидві?»764] Змовкла на тому вона. Та не менше від неї Іанта765] Збуджена: просить, щоб ти, Гіменею, скоріше прилинув.766] А Телетуса тремтить; то хвороба, мовляв, на заваді,—767] Як тут весілля справлять? —то знамення якесь лиховісне768] Бачить раз по раз вона, але й вигадки не безконечні:769] Врешті, хоча й відсувався не раз, та настав—таки термін770] Факелів шлюбних: лишавсь тільки день, і тоді Телетуса,771] Стьожки, що скроні вінчали, з дочки позривавши і з себе,772] Простоволоса припала до вівтаря й молить: «Ісідо,773] Мареотійських полів, Паретонія, й Фароса світла774] Владарко, й Нілу, що хвилю жене сімома рукавами,775] Змилуйся й вибав сьогодні мене від великого страху!776] В сні ж я впізнала, богине, тебе — по твоїм одіянні,777] По смолоскипах твоїх, по оточенні, по брязкотінні778] Систрів, усе, що ти мовила,— все береже моя пам ять.779] Те, що дочка моя нині живе, те, що я за обман свій780] Не поплатилась,— у цьому твоя і заслуга, й порада.781] Зглянься ж на нас, поможи!» — й на очах забриніли їй сльози.782] Тут їй здалося, що вівтар схитнувсь — його й справді богиня783] Зрушила! Храмові двері стряслись, і сріблом заясніли784] Місяця роги, й зненацька озвалися систри дзвенючі. [171]785] В щасті не впевнена ще, цьому чуду зрадівши, одначе,786] Мати покинула храм, а за нею — й дочка її, Іфіс.787] Тільки сягнисто тепер вона йшла і смуглявішим стало788] В неї обличчя, і сил додалося, й суворішим видавсь789] Погляд, і вже не спадало по плечах коротше волосся.790] Вже не жіночу відчула снагу, бо ж із дівчини щойно791] Перемінилася ти в юнака. Обдаровуйте храми,792] Радістю серце сповніть,— і вони обдаровують храми,793] Й напис ііце додають, що в короткий рядок помістився:794] «Склав тут юнак ці дари; обіцяла ж їх дівчина — Іфіс».795] Ранок наступного дня опромінив земне видноколо,796] Й разом при шлюбних вогнях Гіменей, і Юнона, й Венера797] Стали — й Іфіс—юнак пригорнувсь до своєї Іанти.
