XIV століття Новгородського архієпископа Василія до Тверського єпископа Феодора про земний рай, яке, по суті своїй, справедливо має бути віднесене до «ложних» книг. А проте в апокрифічних творах була своя принадливість. Вони авторитетно, хоч нерідко дуже своєрідно, розв’язували різноманітні релігійні питання — головний предмет тодішньої допитливості; поширювали з вигаданими подробицями суху й стислу історичну оповідь; персоніфікували явища й сили природи, які тому ставали немов жи-вою істотою, перейнятою різними дивами. Твори ці давали відомості, яких не могла дати, крім них, жодна книга. Те, що становить непроникну таємницю для історії, — скажемо словами професора І. Порфир’єва, — апокрифи знають найдокладніше: їм відомо, коли створені і загинули янголи, вони вказують день і навіть годину, коли сталося падіння Адама і Єви, розповідають подробиці початку їхнього життя по вигнанні з раю і, нарешті, ще більші подробиці про смерть Адама («Сказання про Адама» та «Сповідання Єви»); вони знають, що відчували й говорили, перебуваючи в пеклі, Адам та інші патріархи і пророки перед пришестям до них Спасителя («Слово Адама до Лазаря»); вони змальовують докладні картини кончини світу, Страшного суду і прийдешнього життя, розповідаючи про те, в якому віці і вигляді стануть до суду померлі, чи впізнають на тому світі один одного, чи спілкуватимуться між собою родичі, що їдять праведники в раю. Інші апокрифи, як, наприклад, «Заповіти дванадцяти патріархів», подобались своїм напутливим характером, своїми повчальними роздумами. Інші приваблювали читача казковою або загадковою формою, як, наприклад, «Сказання про Соломона і Китовраса» та «Бесіда трьох святителів». Зрештою, в деяких апокрифах зустрічаються глибоко зворушливі й надзвичайно поетичні картини; такими є, приміром, у «Ходінні Богородиці по муках» зображення, де Богоматір, оглянувши багато різних мук пекла, закликає всіх святих пророків, апостолів, усі небесні сили молитися за грішників, і де всі, покликані нею, падають ниць перед престолом Божим і моляться. Такі ж зображення у «Видінні апостола Павла», де вся природа скаржиться Богові на беззаконня людей, а Бог просить її потерпіти, доки люди розкаються; де янголи Божі, приставлені до людей, по закінченні кожного дня й кожної ночі приходять до Бога й приносять йому всі справи людські — добрі і злі. Догоджаючи релігійному почуттю, апокрифічні твори водночас догоджали й почуттю поетичному — і тим краще, що догоджали з одного й того ж релігійного джерела, яке визнавалось єдино законним з огляду на споконвіку сталий склад руського життя.
