Мій бос — ідіот полностью

Я МУШУ ВЕСЬ ЧАС РОБИТИ ВСЕ ДЛЯ І ДЛЯ ВСІХ

За крок до серцевого нападу

Йонас здувся, наче проколота повітряна кулька.

Я запитав, як він збирається виходити з цієї проблеми. Пригадую, що Йонас — йому тоді було десь тридцять — поклав руки на груди й сказав, що йому просто треба працювати більше і відданіше.

Проте інколи віддана й наполеглива праця зовсім не розв’язує проблеми. Йдеться про те, як ви обираєте своє бачення власної ролі начальника й керівника. Яким є ваше головне завдання на тій посаді, яку ви нині обіймаєте? Ви повинні знайти відповідь на це запитання, перш ніж визначити, що слід робити. Подумайте про це як про візуалізацію своєї мети. Коли ви це зробите, вам буде легше вирішити, на що витрачатимете свій час.

Чи може таким завданням бути виконання роботи замість інших, увесь час? Звичайно — ні. Цей підхід є безглуздим, тепер Йонас це теж знає.

Єдине, що Йонас справді добре робив, це виконувати роботу за своїх підлеглих. Іноді навіть начальству доводиться засукувати рукави й допомагати підлеглим у роботі. Звичайно, ви не можете просто сидіти й бути начальником. Але якщо ви маєте підлеглих, яким було доручено конкретні завдання, чи не було б краще, якби вони могли самі з ними впоратися?

— Але, — сказав Йонас, — їм бракує компетентностей. Вони не знають, як це зробити!

Ось воно! Ми нарешті вийшли на справжнє завдання Йонаса. Переконатися, що підлеглі принаймні знають, як виконувати свою роботу. Це, мабуть, краще, ніж робити все замість них. Так вони навряд чи чогось зможуть навчитися, еге ж?

Йонас був особливо засмучений щодо одного свого підлеглого — Кеннета. Я запитав, у чому з ним була проблема. «Ну, бачите, Кеннет взагалі не працює». Взагалі не працює? Як таке можливо?

Йонас розвів руками й вигукнув: «Я теж загадуюся над цим питанням!» Виявилося, що він справді спробував усе, що міг, щодо цього Кеннета. Він відправляв його на тренінги, намагався йому все пояснити, давав йому негативний фідбек, і, зрештою, Йонас взяв на себе багато завдань, які мав би виконувати цей Кеннет. Не забувайте, що Йонас мав у своєму підпорядкуванні майже тридцятьох людей. Уявіть собі, що проблеми різного масштабу були з кожною людиною. Він змушений був виконувати масу різних справ — окрім безпосередньо своєї роботи.

Я вирішив максимально скоротити страждання Йонаса й запитав його: «Якщо я зараз зателефоную Кеннету й попрошу його сказати, які він має п’ять найпріоритетніших завдань, що він мені відповість?»

— Я вам скажу, що він вам нічого не скаже, — відповів Йонас, — він просто щось пробелькоче. Він навіть не зможе відповісти на це запитання!

Вираз обличчя Йонаса натякав: «От бачите з ким мені доводиться мати справу?»

«Тож він не знає, що робити», — сказав я. «Саме так». «Добре, і це вас непокоїть». «Так, справді».

— Гаразд, — сказав я, — тоді я спитаю у Вас, Йонасе: які п’ять найбільш пріоритетних завдань має зараз Кеннет?

Йонас подивився на мене, кілька разів моргнув і почав щось белькотіти.

Завіса.

Я сказав: «Отже, Кеннет не знає, що йому слід робити. Ви не знаєте, що йому слід робити. Але ви всі так засмучені? Я правильно зрозумів?»

Відповідь Йонаса: «Так я про це не думав».

Коли я запитав у нього, як довго це вже триває, то відповідь мене так приголомшила, що я ледь не прикусив собі язика, бо мені дуже кортіло сказати, що я насправді про це все думаю: «Сім років».

Сім років!

Саме тому я серйозно вам кажу: іноді варто відійти в бік і стороннім оком, по-новому подивитися на свою ситуацію. Я не хочу набридати вам зарозумілими повчаннями. Звісно, мені було набагато легше так зробити, бо я не був занурений у жахливу рутину так, як Йонас. Йому було доручено записати пріоритетні завдання Кеннета. Кеннет, до речі, був дуже зрадів, коли, нарешті, йому були чітко встановлені його ж робочі завдання, бо раптом і сама робота для нього набула смислу. Йому більше не доводилося слухати критику про те, що він мав би сам давно зробити й про що він сам навіть не знав.

Висновок дуже простий: нехай кожен робить свою справу. Ви як начальник повинні забезпечити працівника всім необхідним, щоб він міг робити саме це.

Може статися, що ви на посаді начальника — так, як це сталося зі мною, коли я опинився в цій ролі — переймете від своїх підлеглих підхід, згідно з яким начальник повинен розв’язувати їхні проблеми. За цим підходом ваша робота — завжди бути «під рукою» для своїх підлеглих.

На мою думку, це правильно й неправильно водночас.