Сищик Кафф просить мене викласти письмово деякі обставини, що стосуються трьох осіб (гаданих індусів), які минулого літа були пасажирами на кораблі «Б'юлі Касл», що йшов у Бомбей під моєю командою.
Індуси сіли на корабель у Плімуті. В дорозі я не чув ніяких скарг на їхню поведінку. Вони мешкали в передній частині судна, і мені особисто майже не доводилося зустрічатися з ними.
Наприкінці подорожі нам не пощастило — настав штиль, і ми три доби дрейфували біля індійських берегів. У мене нема корабельного журналу, і я не можу тепер пригадати широту й довготу. Взагалі, про наше місцезнаходження я можу тільки сказати таке: течією нас прибивало до суші, а коли знову піднявся вітер, ми дістались до гавані через двадцять чотири години.
Дисципліна на кораблі (як це відомо всім мореплавцям) під час тривалого штилю послаблюється. Так було і на моєму кораблі. Деякі пасажири просили спустити шлюпки й розважалися веслуванням і купанням, коли вечірня прохолода дозволяла їм це робити. Після цього шлюпки треба було знову ставити на місця. Але їх лишали на воді біля корабля, — через спеку ні офіцери, ні матроси не хотіли виконувати своїх обов'язків, поки тривав штиль.
Третьої ночі вахтовий на палубі нічого незвичайного не чув і не бачив. Коли настав ранок, виявилося, що зникла двовеслова шлюпка, а згодом мені доповіли, що троє індусів теж зникли.
Якщо ці люди вкрали шлюпку відразу ж після настання сутінок (у чому я не сумніваюсь), то вранці марно було посилати за ними погоню — адже ми були зовсім близько від землі. Я не сумніваюсь, що вони підпливли до берега в цю тиху погоду (незважаючи на втому і невміння веслувати) ще до світанку.
Прибувши в нашу гавань, я тільки там довідався, яка причина змусила моїх трьох пасажирів скористатись нагодою, щоб утекти з корабля. Такі самі свідчення я дав і властям. Вони визнали мене винним у послабленні дисципліни на кораблі. Я висловив жаль і їм, і моїм хазяям. З того часу про трьох індусів нічого не було чути, наскільки мені відомо. Мені не лишається нічого додати до того, що тут написано.
Чи пам'ятаєте ви, шановний сер, напівдикуна, з яким ви зустрілись на обіді в Лондоні восени сорок восьмого року? Дозвольте нагадати вам, що цю особу звали Мартует, і що ви мали з ним тривалу розмову після обіду. Йшлося про індійський алмаз під назвою Місячний камінь і про існування таємної змови з метою оволодіти цією коштовністю.
З того часу я багато мандрував по Центральній Азії. Звідти повернувся на місце своїх колишніх пригод, у Північно-Західну Індію. Через два тижні після цього я опинився в одній окрузі чи провінції (мало відомій європейцям), що має назву Каттавар.
Тут зі мною скоїлась пригода, яка, — хоч як неймовірним це може здатись, — являє для вас особистий інтерес.
У диких областях Каттавара (наскільки вони дикі, можете судити з того, що тут навіть землероби орють землю, озброєні до зубів) населення фанатично віддане старій індуській релігії — стародавньому поклонінню Брамі і Вішну. Магометани, де-не-де розкидані по селах всередині країни, бояться їсти м'ясо будь-яких тварин. Магометан навіть за підозрою у вбивстві священної тварини — корови — безжалісно умертвляють у цих краях благочестиві сусіди — індуси. В межах Каттавара є два найбільш прославлені місця паломництва індуських богомольців, де розпалюється релігійний фанатизм народу. Одне з них — Дварка, місце народження бога Крішни. Друге священне місто — Сомнаут, пограбоване і зруйноване в одинадцятому столітті магометанським завойовником Махмудом Газневі.
Опинившись удруге в цих романтичних краях, я вирішив не залишати Каттавара, не глянувши ще раз на руїни прекрасного Сомнаута. Місце, куди я збирався дістатись, було (за моїми розрахунками) на відстані трьох днів, якщо йти до цього священного міста пішки.
Не встиг я вирушити в дорогу, як помітив, що багато інших людей, зібравшись по двоє і по троє, мандрують в одному напрямі зі мною.
Тим, хто починав розмовляти зі мною, я видавав себе за індуса-буддиста з віддаленої провінції, який іде на богомілля. Не доводиться й говорити, що мій одяг відповідав цьому. Додайте, що я знаю їхню мову не гірше своєї рідної, і що я досить худорлявий і смуглий, і не так-то легко виявити моє європейське походження, — тому я швидко набув репутації між цими людьми хоч і не зовсім їхнього земляка, але пришельця з віддаленої частини їхньої батьківщини.
Другого дня кількість індусів, що йшла в одному напрямі зі мною, досягла кількох сот. Третього дня йшли вже тисячі. Всі поволі прямували до одного пункту — міста Сомнаута.
Завдяки невеличкій послузі, яку мені вдалося зробити одному з моїх супутників-пілігримів на третій день подорожі, я познайомився з індусами вищої касти. Від цих людей я довідався: натовп іде на велику релігійну церемонію, що має відбутись цієї ночі на горі поблизу Сомнаута. Церемонія ця присвячувалась богові Місяця.
