Морбакка — дім дитинства Сельми Лаґерльоф, першої жінки-Нобелівської лауреатки з літератури. Ця садиба у Вермланді на півдні Швеції стає основою для низки історій про дитинство авторки, а також про часи її батька та діда. У захопливих розповідях про свою родину, химерних родичів, сусідів та знайомих Сельма створює зворушливу, ностальгійну, а подекуди казкову «капсулу часу». Місцеві байки та легенди тісно переплітаються в її уяві з подіями давно минулих днів.Текст не можна копіювати, розповсюджувати чи поширювати на інших інтернет-ресурсах. Поважаймо авторське право і працю одне одного.
Колись у Морбацці служила нянька, яку всі кликали Товстою Кайсою. Вона мала три лікті зросту, з широким, мов тесаним, суворим і непривітним обличчям, загрублі руки, помережені тріщинками, за які зачіпалося волосся, коли вона розчісувала дітей; завжди похмура, без тіні усміху на обличчі.
Така людина навряд чи годилась на роль няні, і пані Лаґерльоф довго вагалася, перш ніж її усе-таки найняти. Раніше Товста Кайса ніде не служила, набратися добрих манер не мала звідки, звичаїв поведінки не знала, бо виросла на убогому орендарському хуторі Баккарна, на порослій лісом височині над Морбаккою, удалині від людського житла.
Але господині Морбакки, певно, не було з кого обирати, тож узяли Кайсу. До того, що вона не вміла стелити ліжка, розпалювати кахельну грубку й готувати ванну, пані Лаґерльоф була готова. Ці премудрості нова нянька опанувала швидко. Вона залюбки щодня підмітала в дитячій кімнаті, стирала пилюку й прала дитячий одяг. А ось навчити її поводженню з дітьми ніяк не вдавалося. Товста Кайса не хотіла з ними гратися, ніколи й люб’язного слова до них не мовила, не вміла розповідати казки чи співати колискові. Не те щоб вона не любила дітей, але такий уже мала характер: не терпіла гармидеру, галасливих забав і сміху. Воліла б, щоб діти мовчки сиділи на своїх стільцях і навіть не ворушилися.
Та пані Лаґерльоф однаково була нею задоволена. Не біда, що нянька не знала казок. У Морбацці ще цілком собі добре жила бабуся дітей. Щоранку, привівши себе до ладу, вона сідала в кутику дивана в дитячій спальні, і навколо неї миттю з’юрмлювалися дітки. Бабуся співала й розповідала їм усілякі історії до самого обіду. Та й погратися малеча мала з ким, бо лейтенант Лаґерльоф присвячував дітям кожну вільну хвилину.
На сильну, витривалу й ретельну Товсту Кайсу завжди можна було покластися. Їдучи в гості, господарі добре знали, що вона нікуди не завіється у своїх справах і не залишить дітей на самоті. Усе б чудово, та ось тільки м’якості їй бракувало. Дитячі ручки запихала в рукави надто різко, при вмиванні мильна піна завжди потрапляла малим в очі, а розчісуючи, ледь не висмикувала волосся.
Дитяча кімната в Морбацці була світла, тепла й простора, найкраща в усьому будинку, лишень мала один недолік — розташовувалася на піддашші. Спершу треба пройти нижнім передпокоєм, потім піднятися сходами й перейти все горище з краю в край. Східці на горище такі стрімкі, що маленьким ніжкам важко ними спинатися, і діти дуже тішилися, коли попередня нянька брала їх на руки й виносила нагору, але Товста Кайса в цьому нічого не тямила. А як страшно було переходити горище, особливо вечорами, коли спадала темрява, тож дитячі ручки конче потребували великої, надійної руки, яка їх провела б до кімнати. Однак Товста Кайса, яка звикла жити в темних лісових хащах, вважала, мабуть, горище в будинку цілком безпечним місцем. Вона йшла попереду й руки нікому не подавала. Добре, якщо хто зумів вчепитися за поділ її спідниці.
Ліжка з гарним узголів’ям з витончених дерев’яних жердок, на яких спали троє діток, змайстрував старий, вправний столяр з Акерсбю. Щоправда, ліжка були розсувні, бо хоч якою просторою була кімната, вони займали багато місця, тож на день їх складали. Усе б добре, та як не старався чудовий старий столяр з Акерсбю, ліжка посеред ночі самі по собі роз’їжджалися.
З ким таке траплялося, звісно, миттю виринав з солодких снів і, побачивши, що ліжко роз’їхалося, намагався згорнутися клубочком на другій половині, сподіваючись знову заснути. Та хіба довго так влежиш, згодом ноги випростувалися і звисали до підлоги. Знову доводилося чекати, доки прийде сон, а коли він не приходив, дитя, хоч-не-хоч, вставало, щоб зсунути ліжко докупи, а тоді обережненько вкладалося і з насолодою простягало ніжки. Ось уже й сон підкрадається, але дитина мала необережність повернутися на бік. Хрусь! Ліжко знову розсунулося, і прощавайте всі надії на сон тієї ночі.
Нічні пригоди з ліжками не заважали Товстій Кайсі міцно спати, а малеча не відважувалася її будити. Колишня нянька умить прокидалася і швиденько все лагодила, навіть просити її не доводилося.
