Лісняк, пильно вдивлявся в обличчя присутніх, намагаючись зрозуміти, про що йде мова. Коли закінчив говорити Сніп, він звернувся з німим запитанням до Підігрітого, показуючи жестами, що і він хоче знати сіль бесіди.
Підігрітий махнув рукою, мовляв, сиди, коли прийшов. Мостовий помітив, як Іван Лісняк винувато подивився на всіх і відсунувся від столу.
— Ні, товаришу Підігрітий, ви мусите розповісти Іванові Лісняку, про що ми тут говоримо,— сказав.
— Та яка з ним розмова, Олександре Івановичу? Глухий мов пень і…
— Як ви смієте ображати людину? — скипів секретар.
— Не можна, не можна,— погодився Коляда.
— Напишіть про все Ліснякові.— Мостовий поклав папір перед Макаром Підігрітим.
— Хай Семен Федорович, бо в мене почерк не виписаний,— промимрив Підігрітий і відсунув папір.
Коляда почав писати, але після першої фрази замислився:
— Писати про те, що багато членів нашої організації вибули? — запитав Мостового.
— Напиши — повтікали,— відповів замість секретаря Мазур.— Чкурнули туди, де легше.
— Так і напишіть,— сказав Олександр Іванович.
Лісняк прочитав і з вдячністю подивився на Мостового, потім сів до столу, витяг з кишені свого зошита. Написав, ніби до протоколу:
«Слово має Іван Лісняк. Я не знав, про що ви тут говорите, але я відчував серцем. Ті, хто залишив наш колгосп у важкий час,— не комуністи, а шкурники. Вони пролізли в партію, щоб служити не їй, а щоб вона служила їм. Треба, щоб наша партійна організація негайно поповнилась молодими комуністами, бо Підігрітий з Колядою скоро всіх пороблять глухими і німими. Я рекомендую до партії Платона Гайворона та Максима Мазура. Підігрітий думає тільки про свою хату і про город, Коляда ображає людей. Я не можу звинуватити Коляду в тому, що він щось краде в колгоспі, але він обкрадає людські душі.
Іван Лісняк»
Коли Мостовий зачитав цього листа, голова колгоспу зірвався з місця і закричав:
— Це змова проти мене! Я не потерплю, можете мене сьогодні знімати з посади. Я ночами недосипаю, щоб виконати всі рішення. Я з колгоспу й соломинки не взяв і нікому не дозволю взяти, я сторожів поставив…
— Чого ви кричите? — спокійно спитав секретар.— Про те, як ви керуєте, мені розповідали…
— Хто, хто? Гайворон чи Михей Кожухар?
— І Гайворон, і Кожухар… А про те, бути вам головою колгоспу чи ні, вирішуватимемо не ми з вами, а колгоспники… Тепер це буде саме так. І ви, товаришу Підігрітий, за своїм розмальованим парканом не відсидитесь.— Мостовий написав записку Лісняку і запропонував: — А тепер давайте підемо на господарство.
Після від'їзду секретаря райкому, Макар Підігрітий зробив висновок, що Коляда в своєму кріслі довго не всидить.
А Коляда подумав, що Підігрітий, може, головою сільради ще й пробуде, а з секретаря парторганізації полетить негайно…
Але, зоставшись удвох, вони співчували один одному і виробляли програму дій.
— Я їх усіх змелю і розвію! — обіцяв Семен Федорович.— І цього студента… Приїхало, загвинтило три гайки і вже голос подає! А німий! Та я його…
Підігрітий теж зробив висновок…
— На біса я той паркан пофарбував, тільки очі людям зриває…
— Хай Мостовий не думає, наче нас у трісках знайшли… Замість того, щоб допомогти нам, він з дівчатами в клубі співає і любов крутить… А я в номенклатурі більше, ніж йому років.— Коляда витягнув з шухляди свою папку.— Ось моє трудове життя — в газетах надруковане! Я для народу живу.
— І я,— вирішив Підігрітий.
*
Сьогодні вранці Платон спалив останню сучкувату гілляку, позгрібав усі тріски і ледве доварив обід. Після роботи він вирішив зайти до Коляди, попросити, щоб той виписав гілляк. Надвечір голова сам з'явився на господарстві. Платон підійшов:
— Випишіть мені, будь ласка, дров, бо палити нічим.
— У мене що, склад? — навіть не повернув голови Коляда.
— Але ж зрозумійте, зима і…
— А я тобі — нянька? Проїздив десь по столицях, я ж мушу тобі дрова давати? — З-під рудуватих брів зло поблискували зеленкуваті очі.— Працювати треба, а не ляпати язиком. Я таких розумників уже бачив!
Платон мовчки побрів до майстерні, назбирав трісок і, зв'язавши їх солдатським поясом, пішов додому. Та біля клубу його наздогнав газик. З машини вискочив Коляда:
— Ти що несеш?
— Тріски.
— Хто тобі дозволив?
— Ніхто. Вони все одно згниють,— тихо сказав хлопець.
До них почали підходити люди. Платон побачив давно не голене обличчя Полікарпа і червону хустку Степки…
— Так ти що, красти почав?! Зараз же віднеси назад!
— Не понесу.
— Понесеш! Я тебе до суду за розкрадання колгоспного добра! Кличте Горобця або Диньку, хай складуть акта. Ми не потерпимо злодіїв! — Коляда вчепився обома руками у в'язку трісок.
Платон швидко розв'язав пояса і висипав тріски в машину голови. Той аж побілів, замахав кулаками перед обличчям Гайворона:
— Я тебе, злодія, до суду! Всі бачили, всі?!
— Відійдіть.— Платон одвів руки Коляди.— Я зневажаю вас.
Той щось кричав услід хлопцеві, а потім наказав шоферові занести тріски в клуб.
— Приходьте, товариші, до клубу, у нас уже тепло.— Голова раптом став лагідним, добрим і нещасним чоловічком.— Бачили, колгосп розтягують, а за все повинен відповідати я…
