Зрозуміло, що я навів тут лише принципові схеми. На практиці все це виглядає ще багатше, бо здійснюється на швидкості, в бурхливому темпі. І коли врахувати, що таких прийомів у арсеналі торпедівців чимало, що їх зіграність цілком очевидна, то стане ясно, чому так важко грати проти них іншим командам, чому вони так впевнено перемагали одну команду за одною, в тому числі і нашу.
Ми теж прагнули грати в такому стилі, володіючи численними варіантами завоювання оперативного простору. Але торпедівці раніше за нас провели переукомплектування свого колективу і встигли досягти більшого. Проте мені здається, що наші шляхи однакові — атлетизм, помножений на комбінаційну, технічну гру.
І тут я мушу сказати, що не вважаю бразільську формулу єдиною, універсальною для всіх випадків. Вона цілком виправдала себе в Швеції тому, що була новиною для багатьох команд. Тепер вона втратила всі переваги «сюрприза», і мені здається, що при всій своїй майстерності бразільці не могли б зараз так же впевнено виграти чемпіонат. Про це, до речі, говорили і гравці збірної команди СРСР після нашого пам’ятного матчу. Звичайно, після бійки кулаками не махають, але ми були впевнені, що при повторній зустрічі з бразільцями навряд чи вони б нас перемогли.
Цікава подробиця. Бразільці і на першості світу (при варіанті 1–4–2–4) грали зонним захистом, який вважається в міжнародному футболі пройденим етапом. В такій же манері грали і футболісти команди «Баійя», яка рік тому гостювала в Києві. Це був безперечно сильний і досвідчений суперник. Досить сказати, що футболісти «Баійї» є володарями кубка Бразілії, а це вже щось та означає. І що ж? Динамівці легко в них виграли, забивши чотири м’ячі і пропустивши лише один. Валерій Лобановський, який довгий час не міг нічого вдіяти з «королем зони» негром-велетнем Сантосом, кінець кінцем зумів і його перемогти в двобої і забив два чудових гола. Отже, будь-яка новина залишається реальною цінністю лише доти, поки про неї не знають інші. Ось чому і члени збірної команди СРСР були впевнені, що в повторній зустрічі зіграли б зі збірною Бразілії успішніше, ніж у Швеції.
Є ще одна особливість у сучасному футболі, про яку варто сказати. Це — проблема півзахисту, який останнім часом відіграє дедалі більшу роль. Я остаточно зрозумів це під час подорожі динамівців Києва по Федеративній Республіці Німеччини. Оскільки півзахист — моя стихія, я вважаю за потрібне поговорити про нього докладніше. Можливо, це стане в пригоді моїм молодим колегам з інших українських команд.
Отже, як я сам граю в півзахисті і що думаю про другий ешелон футбольних команд?
Я вже писав, що граю за команди майстрів класу «А» одинадцять років. Це майже третина мого життя. Гадаю, що такий стаж солідний для футболіста. Але і сьогодні мені здається, що я ще не навчився всього, чого вимагає наш складний вид спорту від півзахисника. Адже він діє між двома ешелонами — нападом і захистом, — зв’язуючи ці важливі лінії. Це я особливо гостро відчув під час своєї другої поїздки до Південної Америки, де грав проти команди «Фламенго». Але про цей повчальний матч далі. А зараз, щоб моя думка стала яснішою, я трохи повернусь до днів своєї футбольної юності.
Коли я прийшов до команди «Зеніт», то, як і багато інших молодих футболістів, хотів грати тільки в нападі. Та через деякий час тренер звернувся до мене з іншою пропозицією.
— Знаєш, друже, — сказав він, — мені здається, що тобі краще грати в півзахисті. На цю думку мене наштовхнула твоя працездатність. Раджу тобі спробувати свої сили саме на цьому місці. Можливо, воно тобі теж сподобається.
Сказати по щирості, я був розчарований. Але в мене не було вибору, і після весняних тренувань я остаточно закріпився на місці півзахисника. Мій настрій підвищився тільки після того, як я зрозумів: залишаючись півзахисником, можна теж забивати голи. А коли я відчув, яку важливу роль у діях всього колективу відіграє півзахист, то збагнув, що мені довірили одну з найважливіших ролей, і захопився нею цілком. Так і не встигнувши стати нападаючим, я назавжди залишився в другому ешелоні і не шкодую про це. Півзахисник — і справді почесне амплуа для футболіста.
Звичайно, мені хотілося стати добрим спортсменом. Я палко прагнув виправдати довір’я тренера і товаришів по команді. Тому я старанно вивчав передові методи гри в півзахисті. І поступово помітив, що в різних командах різних країн мої колеги діють далеко неоднаково, що тут яскраво окреслюються три основні системи.
Перша з них, мабуть, найбільш гнучка. Це — бразільська. Вона полягає в тому, що два півзахисники виконують різні функції. Це особливо яскраво відбилося в грі бразільців у Швеції. І хоч я вже немало розповів про них, доведеться ще раз звернутись до досвіду чемпіонів світу. В Швеції бразільські півзахисники діяли так, що я потім питав себе: коли ж вони встигли відмовитись від того, що ми бачили під час перебування в далекому Ріо-де-Жанейро, і не просто відмовитись, а й розучити цілком нову схему? Судіть самі.
