На Кожум'яках полностью

Тi самi й Химка.

Горпина. Побiжи, Химко, в церкву до дяка, нехай дяк дасть хазяїновi на один нюх табаки.

Химка. Чого? Табаки? Хiба ж я дурна, щоб за чортзна-чим бiгала, та ще й до церкви! Вже цi тiтка вигадають! (Виходить).

Тi самi без Химки i Євфросина.

Євфросина(входить в свiтлицю. Побачивши Горпину, йде до неї i гордо вiтається). Добривечiр, тiтко! Це ви до нас в гостi?

Горпина. Авжеж бачите, небого! В гостi прийшла.

Євфросина. Ходила оце гуляти та купила щось задля вас, мамо.

Євдокiя Корнiївна. Що ж ти купила? Чи не черевики?

Горпина. Певно, купила матерi московську бурульку.

Євфросина. (розвiрчує папiр й виймає очiпок з червоними стрiчками). Ось що я вам, мамо, купила. (Хоче надiти матерi на голову; мати одхиляється).

Євдокiя Корнiївна. Що се ти, дочко! Схаменися! Чи годиться ж менi на старiсть убиратися в очiпок, та ще з червоними стрiчками?

Горпина. Авжеж! Воно якраз пристане до сивої коси.

Євфросина. Скиньте, мамо, оту мiщанську хустку з рiжками та вберiться в чепчик.

Євдокiя Корнiївна. Ходила з рiжками замолоду, ходитиму й на старостi лiт.

Євфросина. Ви бачите, мамо, що в нас почали бувати не простi люди. Їй-богу, вiзьму ножницi та постинаю тi капоснi рiжки вам i тiтцi.

Горпина. Отак пак! На здоров’ячко матерi. Рiжте, небого, матерi, а тiтки не зачiпайте.

Євфросина. От уже кожум’яцька простота! Що ж то скажуть мої товаришки, що вчилися зо мною в мадами у пансiонi, як часом котра ненароком загляне до нас? (Тихо). Що то скаже вiн, як прийде та знов побачить на матерi отi рiжки? Вiн же смiявся з тих рiжкiв менi в вiчi!

Горпина. А дайте, небого, я приберуся в той очiпок хоч на час. (Надiває чепчик перед дзеркалом, вертить головою й пританцьовує). А що? Чи не панi ж з мене вийшла? Дивiться, Сидоре Свиридовичу, чи не пристали ж оцi червонястi стрiчки менi до лиця?

Сидiр Свиридович. Хоч сьогодня замiж, їй же богу, хоч сьогодня.

Горпина. А брови як чорнiють при цих капосних стрiчках. Бий тебе коцюба! На двадцять рокiв помолодшала. Тепер я неначе i кругом панi. Загляну хоч у вiкно, може, на мене задивиться який кожум’яцький прудивус. (Заглядає в вiкно). Ото шкода! Нiкогiсiнько нема на улицi, тiльки дурна телиця витрiщила на мене очi. Химко! Химко!

Входить Химка.

Тi самi й Химка.

Горпина. Химко! Подивись ти на мене, чи гарно менi в цих стрiчках?

Химка. Авжеж гарно. (Тихо). Господи прости, як та потороча. (голосно). Вже, господи, що не вигадають оця тiтка, то все пiвтора людського. (Смiється). Нема часу дивитись.

Горпина. I цур йому! Нагрiшила повнiсiньку хату, хоч зараз iди до попа та й сповiдайся.

Химка виходить.

Тi самi без Химки.

Сидiр Свиридович. Вам би, сестро, i справдi треба щодня сповiдатись.

Євфросина. Дайте лишень сюди чiпок, бо в вас руки в гнилих яблуках, щоб часом не помазали.

Горпина. В гнилих яблуках… Цiлували мої руки кращi уста, нiж тi, що вашi ручки будуть цiлувати.

Сидiр Свиридович. Меле, меле, шеретує! (Приспiвує).

Євфросина. Ой господи, яка кумпанiя! (Тихо). Що, як вiн навернеться в хату та побачить оцю всю кумедiю?

Горпина. Вже яка є кумпанiя, така й буде. Ви вже нас не перевчите. Пiдiть лишень, небого, в пекарню та подивiться, чи не закипiв самовар, та напiйте тiтку чаєм.

Євфросина. Авжеж, i з мiсця не рушу. Заходжусь оце бiгати до пекарнi!

Горпина. А я, бувши вашою матiр’ю, послала б вас до пекарнi, щоб ви халявою самовар роздували.

Євфросина. Пхе! Пхе! Ви, тiтко, чортзна-що верзете. Вчiть уже свою Оленку, а я й без вас доволi вчилась.

Горпина. Знаємо вашу науку! Вчились три недiлi, а набрались у мадами хванаберiї на тридцять добрих рокiв. Прощайте! (Виходить).

Сидiр Свиридович. Гур-гур-гур! Бери, Сидоре Свиридовичу, шапку та тiкай до церкви. Ой, хочеться нюхнути тiєї американської табаки! Коли б застати хоч на шапкобрання, щоб дяк не втiк з церкви. (Виходить).

Євдокiя Корнiївна i Євфросина.

Євдокiя Корнiївна. Отже ж ти, серце, розсердила тiтку; ще й не прийде до нас в гостi.

Євфросина. Коли ж тiтка вже геть-то простий чоловiк.

Євдокiя Корнiївна. Та годi, годi, не сердься! (Йде i сiдає коло Євфросини).