На Кожум'яках полностью

Євфросина. Ти, Оленко, як мала дитина. На, про мене, й подерж, та тiльки не впусти, бо ще й розiб’єш.

Оленка(бере браслет i примiряє на руку). Отже й до моєї руки пристає; їй-богу, пристає. I моя рука не дуже чорна для золота.

Варвара. Якби пак було, то й пристало б.

Оленка. Та горенько, що нема.

Євфросина. Та не держи-бо так близько коло рота: на золото не можна дихати, бо стемнiє. Дай лишень сюди! (Бере й надiває на руку).

Оленка. Ой, як же на тобi блищить золото! Неначе на образi.

Варвара. Як ти Євфросино, сьогодня розкiшно вбрала голову!

Оленка. Якi в тебе, Євфросино, стали тепер великi коси. Як ви були бiднiшi, то в мене були довшi коси, нiж у тебе, а як ви розбагатiли, то в тебе аж утроє бiльшi коси виросли.

Євфросина i всi три приятельки смiються.

Євфросина. От вже кожум’яцька простота! Чи вже ж ти думаєш, що у всiх панiв на головi свої коси?

Оленка. Невже ж чужi?

Ольга. А чом же не вбратись i в чужi коси, аби було гарно?

Оленка. А я все було дивуюсь, чого в тих багатих панiв такi здоровецькi косища, неначе в кожної куделя на головi або повiсмо конопель.

Євфросина. Купи, Оленко, й собi таке повiсмо та почепи на голову. Побачиш, як покращаєш.

Настя. Недурно ти, Євфросино, так сьогодня прибралась. Еге? Когось ждеш?

Євфросина. Може, кого й жду, та не скажу кого.

Настя. А я вгадаю, хоч ти й не скажеш.

Євфросина. Ба не вгадаєш!

Настя. Ба вгадаю.

Євфросина. Ба не вгадаєш.

Настя. Бодай я завтрiшнього дня не дiждала, коли не вгадаю.

Євфросина. Ану скажи, як починається його прозвище.

Настя. Го…

Євфросина. А далi?

Настя. Гострохво…

Євфросина. А далi?

Настя. Гострохво…

Євфросина. Попала пальцем в самiсiньке небо.

Настя. Знаю я його! Бiгає за баришнями як несамовитий.

Тi самi й Свирид Iванович Гострохвостий.

Гострохвостий входить в шляпi, в рукавичках i з паличкою.

Шляпа на головi набакир. Вiн усе тре руки – показує рукавички.

Євфросина(тихо). Як б’ється моє серце! Боже мiй!

Гострохвостий(кланяється). Мiй найнижчий поклiн тому, хто в сьому дому, а поперед усього вам, Євфросино Сидоровно. (Подає Євфросинi руку). Хоч я не знаю, кого я тут бачу i з ким буду розмовляти, але в домi такої баришнi, як Євфросина Сидоровна, я сподiваюсь, що познакомлюсь не аби з ким. Рiкiмiндуйте мене, прошу вас. (Здiймає дуже помаленьку рукавички, щоб показати їх).

Євфросина. Се мої близькi приятельки i сусiди.

Настя. Менi здається, що ми таки не зовсiм незнакомi… Менi здається, що ми вже десь бачились.

Гострохвостий. Може, може… В мене так багацько знакомих баришень по всьому Києву, що й на два вози не забереш. Може, я й забувся. Рiкiмiндуюсь вам: Свирид Iванович Гострохвостий. (Тихо). З цiєю не варт би й знакомитись, як я придивився при свiтлi: нiс, як цибуля, а очi, як у сови. (До Ольги й Варвари). Рiкiмiндуюсь i вам. Свирид Iванович Гострохвостий. (Побачивши Оленку, питає в Євфросини). А це ж хто такий?

Євфросина. Та це моя родичка… живе тут недалечке з матiр’ю; торгують яблуками. Вбогi люди.

Гострохвостий. (придивляється до Оленки. Тихо). Яка ж вона гарна оця кожум’яцька мiщаночка! Такої й на Хрещатику, i в Липках чорта з два знайдеш. (До Євфросини голосно). Прошу вас, порiкiмiндуйте мене своїй родичцi. Для вас, Євфросино Сидоровно, я готовий познакомитись з вашими родичами, хоч би i в десятому колiнi, хоч би вони й яблуками та медяниками торгували.

Євфросина(тихо), Ат… простенька собi дiвчина… Зовсiм не нам рiвня.

Гострохвостий. (до Оленки). Свирид Iванович Гострохвостий з своєю особою! (Подає Оленцi руку; Оленка не бере й соромиться). Не соромтесь-бо, подайте менi свою бiлу ручку.

Оленка одвертає лице i ледве простягає йому руку.

Будьте ж смiливiшi!

Оленка. От i знайшли бiлу руку. Нема моїм рукам од чого бiлiти.

Гострохвостий. То купiть рукавички.

Оленка. Я зроду не носила рукавичок. Далася я вам на смiх!

Євфросина i приятельки осмiхаються.

Гострохвостий. (тихо). Яка ж гарна ця мiщаночка! Якi в неї очки, брiвки, як шнурочки, щiчки, як палянички. Якби довiдатись, хоч де вона живе.

Оленка. Як вас чудно прозивають.

Гострохвостий. Може, й чудно. Всяково буває. Буває й чуднiше.

Тi самi й Євдокiя Корнiївна.