— А що, власне, сталося з вашим батьком? — я намагався говорити м’яко, бо бачив, яких неймовірних зусиль коштувало герцоґові зберігати спокій. — Якщо не помиляюся, він був першим із нащадків Бодуена де Бресі, кого через дев’ять сторіч мала спіткати помста Заклинателя Стихій.
— Так воно й сталося, — похмуро промовив герцоґ, починаючи наступну розповідь. — Мій дід помер дуже молодим, і батько у трирічному віці успадкував князівство. Можливо, це стало головною причиною всіх лих, що звалилися на нашу родину. Хоча мої предки давно забули про застереження Бодуена, та всі вони, за рідкісним винятком, були людьми розважливими й обережними. На жаль, мій батько якраз і належав до цього винятку. Його мати була при ньому регентом і так його любила, що опинилася в цілковитій залежності від нього й виконувала будь-які його примхи, заплющуючи очі на всі витівки малого шалапута. За її потурання батько виріс украй легковажною й безвідповідальною людиною; власне кажучи, він так і не став дорослим чоловіком, а на все життя лишився вередливим підлітком. Гуляв-пив без просипу, тижнями пропадав на полюванні, вештався по корчмах і водився з вельми темними особами. Окрім усього іншого, він був затятим гравцем і часом програвався так, що починав закладати родові землі. Ні одруження, ні моє народження нічого не змінили. Мої спогади про нього не можна назвати приємними. З матір’ю він був жорстокий і цинічний, зі мною — незмінно грубий, і тільки наша остання розмова… — герцоґ зробив паузу, знову наповнив свого келиха й випив. Потім видобув з кишені кілька списаних аркушів паперу і поклав їх перед нами на стіл. — Слуга розбудив мене серед ночі, попросив одягнутися і провів до батькового кабінету. Батько чекав там — похмурий і змарнілий, але зовсім тверезий. Він був чисто виголений і охайно вдягнений, що йому було аж ніяк не властиво, бо навіть на власне весілля він примудрився прийти з триденною щетиною і в камзолі з надірваним коміром. Батько дав мені нерозкритого листа і звелів прочитати його, коли з ним щось станеться. А потім попросив вибачення за все, що заподіяв мені в житті. Це була моя остання зустріч з ним, і я досі пам’ятаю її до найменших подробиць. За кілька днів сталося те жахіття на полюванні… Втім, я гадаю, що спершу варто прочитати, що він написав.
Інна мовчки взяла листа, швидко пробігла очима перший аркуш і передала його мені. Я зауважив, що цупкий папір по краях потертий, а текст подекуди розмазаний; це беззаперечно вказувало на те, що впродовж минулих років листа неодноразово перечитували. Почерк був розгонистий і неакуратний, нерівні рядки налазили один на один…
