Відтоді минуло п’ять років. Пам’ять у мене коротка, отож з часом я зовсім забув про чоловіка в чорному і про нашу з ним угоду. Та одного дня він сам нагадав мені про своє існування. Я саме гостював у Альбіні, куди приїхав розбиратися з судовими позовами сусідів. Доповіли, що мене хоче бачити якийсь Женес де Фарамон де Торлор. Я ніяк не міг пригадати людину з таким іменем, однак, знаючи про свою звичку напідпитку заводити всілякі знайомства, погодився прийняти його.
То був мій кредитор — тільки цього разу одягнений не в чорний камзол, а в довгу чорну сутану з каптуром. Без будь-яких передмов він нагадав про нашу угоду й запропонував зіграти одну гру, ставка в якій — моя душа. Я був такий приголомшений, що не спромігся вимовити жодного слова. А він показав підписану моєю кров’ю розписку і зауважив, що в разі відмови має повне право забрати мою душу й без гри, а сама гра лише дає мені можливість усе виправити. Я відразу ж збагнув, до чого все йде. Хтось розумніший і розсудливіший на моєму місці, мабуть, відмовився б від гри, аби не загрузнути ще глибше в диявольських тенетах. Але я…
Певна річ, я програв. Женес усміхнувся і сказав, що з цієї миті „володар“ передає мене під його повну владу, і якщо я не виконаю бодай одного з його бажань, то потраплю прямісінько в пекло, а це бажання виконає за мене мій син.
За півроку, які минули відтоді, я вчинив стільки гріхів, що тепер мені в будь-якому разі гарантоване місце в пеклі. Я покірно виконував найжахливіші бажання Женеса, щоразу тішачи себе надією, що його збочена уява от-от виснажиться. Але те, що він зажадав сьогодні, перевершило найгірші сподівання. Він захотів, аби я віддав йому душі своїх онуків — твоїх ще не народжених дітей, сину! При цьому Женес знову нагадав, що бажання, яке я відмовлюсь виконати, відповідно до угоди, стане твоїм зобов’язанням.
Не знаю, чи правомірна така умова, та боюсь, що лукавий усе передбачив. Гадаю, він не вимагав твоєї душі тільки тому, що ти народився ще до укладання нашої угоди, а отже, я не мав права розпоряджатися твоєю долею. Але є ще слабка надія, що Женес намагається ошукати мене і хитрістю запопасти собі нових рабів. Хоч там як, я вирішив, що краще пізно, ніж ніколи, і відмовив йому. Він наказав мені готуватися до зустрічі з „володарем“ і зауважив, що це однаково не врятує моїх онуків.
