Одразу два дротики полетіли в його бік. Артем відскочив від одного і ледве встиг ухилитися від другого.
— Ах, так? — зловісно мовив він. — Гаразд.
Він швидко відступив. назад і намацав дротик, що стирчав із землі. Не перестаючи світити, Артем спритно переклав ліхтарик у ліву руку, розмахнувся правою і метнув дротик у віщунів.
Спробуйте, покуштуйте самі! Зараз буде й другий! Дротик вилетів із пітьми, наче його викинула сама земля. Артем, звісно, і не думав цілитись. Але віщунів було багато, їхні коні щільною групою тупцювали на місці. Навряд чи .віщуни встигли щось зрозуміти за ті секунди, поки дротик долетів. Ціль була надто велика: дротик улучив у плече одному вершнику. Решта дивилася на той спис вражено і розгублено. Звідки він? Віщуни перегукувались. А поранений раптом повернув коня й поскакав геть од дивного і небезпечного холодного вогню, що сам відкидає назад дротик. Це було незбагненно!
— Маєте другий! — вже веселіше гукнув Артем, кидаючи дротик.
Тепер юнак уже не боявся ворогів. Другий дротик влучив у груди коневі віщуна, того самого, що першим кинув дротик у загадковий вогник. І цього було досить.
Дротики, що самі повертаються назад, з темряви і влучають у людей та коней... чужоземний чаклун, що ховається за таємничим незрозумілим світлом, від якого відскакують кинуті дротики, — цього віщуни не могли витримати. Це були, на їх погляд, докази страшної сили і всемогутності молодого чаклуна, який переміг Дорбатая, потім вислизнув з його рук після бенкету, а тепер творить уночі нові жахливі чудеса!
Як по команді, весь загін повернув коней і щодуху помчав назад. Артем бачив, що ніхто з віщунів навіть не оглядався. Вони припали до шиї коней — і тікали, тікали геть!
Артем нервово засміявся: — Я ж казав Дмитрові Борисовичу, що в мене є зброя! І досить непогана, як виявилося, в таких незвичайних умовах!..
Артем усе ще дивився вслід наляканим утікачам-віщунам. Вони вже зникали за пагорком. Потім погасив ліхтарик і повільно рушив до Варкана і його товаришів. Він страшенно втомився: мабуть, то давалося взнаки нервове збудження. Ноги плутались у густій траві, та й темрява здавалася значно густішою після чистого білого світла електричного ліхтарика. Але все це тривало недовго. Ось мирно пасеться його кінь. А ось і Варкан а товаришами...
— Ну, друзі, все гаразд, — звернувся до них Артем. — Бачили, погоня сама перетворилася на втікачів? Тепер ми в безпеці, хоча і не знаю, чи надовго...
Він слинився, бо згадав, що все одно його не розуміють. Скіфи дивилися на Артема з пошаною. Його загадкові вчинки були для молодих воїнів справжнім чудом. Вони бачили світло, бачили все, що відбувалося, не маючи найменшого уявлення про джерело того світла — електричний фонарик...
Артем скочив на коня.
— Поїхали, друзі! — мовив він. — Якщо Дмитро Борисович не заблукав, то я через нього все поясню вам. Діано, до мене! Що, собако, цього разу обійшлося без твоєї допомоги? Нічого, нічого, напевне, ти ще станеш мені в пригоді!
Сказавши це, юнак замовк. Справді, нервове збудження дуже вплинуло на нього. Знову наче навалилася страшенна втома. Боліла поранена під час полювання нога...
Варкан перемовився кількома словами з своїми супутниками, і вони рушили. Маленька група їхала мовчки.
Ліс виріс перед ними несподівано, мов вистрибнув з пітьми, — принаймні так здалося Артемові. Варкан зупинив коня й гукнув, приклавши долоні розтрубом до рота.
— Я тут, тут! — зовсім близько озвався Дмитро Борисович.
Археолог вийшов з-за дерева. Дмитро Борисович тривожно придивлявся, він наче рахував вершників. Ось він пізнав Артема і відразу кинувся до нього9 простягаючи руки:
— Юначе мій, юначе! Який я радий! Я так турбувався за вас!
Табір у лісі. — Роніс аналізує становище. — Назріває повстання. — Шлях Артема. — Поспішати не можна. — Зміцнюватимемо сили? — Листоноша вирушив до Ліди.
— Коли ви втекли, Дорбатай ошаленів остаточно, Ві після отруєння Сколота був такий певний своєї цілковитої перемоги, що ваша втеча вразила його, як грім. Але трапились і ще деякі події, отож він із своїм табором багатіїв почуває себе непевно.
— Чому?
