— І я прийшов сюди , — вів далі Дорбатай, — бо бажав разом з усіма послухати розповідь старого й мудрого Ормада. Я не почув її, на жаль. Але хочу тепер і сам розповісти те, що нагадали мені сьогодні великі боги. Я хочу розповісти також про славетне минуле народу сколотів. І коли мудрий вождь Сколот дозволить мені, я почну. Бо так сказали й повеліли мені боги!..
Він підвів руки вгору й застиг у своїй улюбленій урочистій позі з напівзаплющеними очима, наче прислухаючись до голосу богів.
— Добре грає свою роль старий шахрай! — вихопилося в Дмитра Борисовича. — Правда ж, Іване Семеновичу? Цікаво, що він розповість? Дуже цікаво... Невже щось таке, що перегукується з Геродотом або іншими стародавніми істориками?..
Геолог промовчав: його цікавило й бентежило зараз зовсім інше. А Дорбатай, нарешті, опустив довгі сухі руки й запитливо глянув на Сколота:
— Я чекаю твоєї доброзичливої відповіді, о вождь! — Розповідай, — коротко мовив Сколот, не дивлячис на віщуна. Мабуть, він теж відчував, що старий віщун затіяв цю гру недаремно. Ніби випадково, погляд вождя впав на Варкана. Молодий скіф виразно затиснув у міцній руці держак меча-акінака. Так, Варкан був теж напоготові.
Вже дещо спокійніше Сколот перевів погляд на Дорбатая:
— Розповідай, що сказали тобі боги.
Старий віщун сперся на посох. Він стояв так, ніби звертався і до Сколота, і до всіх присутніх скіфів. Зрозуміло було, що він має намір розповідати головне тим десяткам і сотням людей, що запрудили майданчик і оточували його з усіх боків. Сухі пальці віщуна міцно стискали посох, рипучий голос лунав жорстоко і непримиренно, не приховуючи вже люті. Він почав:
— Мудрий Ормад розповів сьогодні про те, як відважний сколотський народ переміг могутнє перське військо та як тікав з наших земель гордий цар Дарій. Я знаю цю подію, що її зберегли нам на повчання віки. І я стверджую: сколоти перемогли, бо з ними було завжди благословіння богів. І боги говорили з мудрим вождем Іданфірсом, і вчили його, і він переміг Дарія. А що сталося з родичем Іданфірса, Анахарсісом? Чи пам’ятаєте ви це, сколоти? Що сталося з людиною, яка забула богів, відступилася від них?.. Я нагадую вам, нащадки сколотів, про ганебну долю Анахарсіса — і хай кожен а вас пам’ятає, що чекає людину, яка забуває богів! І — Справжня релігійна пропаганда, — насмішкувато зауважив Артем, слухаючи переклад Дмитра Борисовича зі слів Варкана.
— Анахарсіс, родич Іданфірса, — він далі Дорбатай — був мудрою людиною, але він бажав стати ще мудрішою, щоб перевершити всіх. І тому Анахарсіс поїхав до інших країн, бо йому здавалося, що, побувавши там, він оволодіє мудрістю чужинців і тоді стане наймудрішим з людей. Він об’їхав чимало країн і вирішив, нарешті, повертатися додому. Але повертався він уже не таким, яким залишив рідний край. Він забув про сколотських богів, захопився іншою вірою. Він повернувся додому і почав молитися чужій богині — що могло бути гіршим за це?.. Анахарсіс навчив цьому й інших сколотів. Він ішов до лісу, одягав чуже, грецьке вбрання, грав на літаврах і молився чужій богині. А разом з ним молилися тій чужій богині й інші сколоти, яких він злочинно повів за собою. Що ж зробив мудрий вождь Савлій, коли довідався про таку ганьбу? Він пішов з воїнами в ліс, побачив, що відступники моляться чужій богині, і власноручно вбив їх! Бо на це благословили його грізні боги сколотського народу. Ось що зробив мужній Савлій, який був хоробрим воїном і мудрим сколотським вождем, благословенним богами!
Голос Дорбатая лунав переможно — і останні слова він кинув відверто у бік Сколота.
— І сталося це так тому, що вождь Савлій був мудрий. Він знав, що щастя і багатство сколотське — в руках богів. І не можна ображати богів, не можна відступатися від них і нехтувати законами богів. Чи пам’ятають про це нащадки сколотів тепер? Чи пам’ятає це й сам наш мудрий вождь Сколот? Мабуть, пам’ятає, бо інакше не може бути...
— Але про що ж нагадали тобі боги, о Дорбатаю? — незадоволено вимовив Сколот, який явно відчував, що розповідь старого підступного віщуна спрямована проти нього.
