М и к о л а. Так, Наталко! Молись богу і надійся од його всього доброго. Бог так зробить, що ви обоє незчуєтесь, як і щастя на вашій стороні буде.
Н а т а л к а. Я давно уже поклялась і тепер клянусь, що кромі Петра ні за ким не буду. У мене рідна мати - не мачуха, не схоче своєї дитини погубити.
П е т р о. Дай боже, щоб її природна доброта взяла верх над приманою багатого зятя.
Н а т а л к а. Петре! Любиш ти мене?
П е т р о. Ти все-таки не довіряєш? Люблю тебе більше, як самого себе.
Н а т а л к а. Дай же мені свою руку! (Взявши руки). Будь же бодрим і мені вірним, а я навік твоя.
М и к о л а. Ай Наталка! Ай Полтавка! От дівка, що і на краю пропасті не тілько не здригнулась, но і другого піддержує. (К Наталке). За се заспіваю тобі пісню про Ворскло, щоб ти не важилась його прославляти собою, воно і без тебе славне. (Поет).
П е т р о. Отже ідуть...
М и к о л а. Кріпись, Петре, і ти, Наталко!.. Наступає хмара, і буде великий грім.
Те же, возный, выборный и Терпилиха.
В ы б о р н ы й. Що ви тут так довго роздабарюєте?
В о з н ы й. О чем ви - теє-то як його -- бесідуєте?
Т е р п и л и х а (увидя Петра). Ох, мені лихо!
Н а т а л к а. Чого ви лякаєтесь, мамо? Се Петро.
Т е р п и л и х а. Свят, свят, свят! Відкіль він взявся? Се мара!
П е т р о. Ні, се не мара, а се я - Петро, і тілом, і душею.
В о з н ы й (к виборному). Що се за Петро?
В ы б о р н ы й. Се, мабуть, той, що я вам говорив, Наталчпн любезний, пройдисвіт, ланець.
В о з н ы й (к Петру). Так ти, вашець, Петро? Чи не можна б - теє-то як його - убиратись своєю дорогою, бо ти, кажеться, бачиться, видиться, здається, меж нами лишній.
Н а т а л к а. Почому ж він лишній?
Т е р п и л и х а. І відомо - лишній, коли не в час пришов хати холодити.
П е т р о. Я вам ні в чім не помішаю, кінчайте з богом те, що начали.
Н а т а л к а. Не так-то легко можна окончпти те, що вони начали.
В о з н ы й. А по какой би то такой резонной причині?
Н а т а л к а. А по такій причині: коли Петро мій вернувсь, то я не ваша, добродію.
В о з н ы й. Однако ж, вашеці проше, ви рушники подавали, сиріч - теє-то як його - ти одружилася зо мною.
Н а т а л к а. Далеко іще до того, щоб я з вами одружилася! Рушники нічого не значать.
В о з н ы й (к Терпилихе). Не прогнівайся, стара. Дочка твоя - теє-то як його - нарушаеть узаконенний порядок. А понеже рушники і шовковая хустка суть доказательства добровольного і непринужденного єя согласія бить моєю сожительницею, то в таковом припадкі станете пред суд, заплатите пеню і посидите на вежі.
В ы б о р н ы й. О, так! так! Зараз до волосного правленія та і в колоду.
Т е р п и л и х а (со страхом). Батечки мої, умилосердітесь! Я не одступаю од свого слова. Що хочете робіте з Петром, а Наталку, про мене, зв'яжіте і до вінця ведіте.
Н а т а л к а. Не докажуть вони сього. Петро нічого не виноват, а я сама не хочу за пана возного: до сього силою ніхто мене не принудить. І коли на те іде, так знайте, що я вічно одрікаюсь од Петра і за возним ніколи не буду.
М и к о л а. Що то тепер скажуть?
В ы б о р н ы й. От вам і Полтавка! Люблю за обичай!
