— Отже, ми маємо козу — одна штука, — підсумував Борис по-діловому, маркуючи мене в своєму блокноті галочкою як козу. — А ти ким будеш, Цвіта?
— Я буду ельфійкою! — Цвіта відповіла захоплено. — Або Енолою Голмс, жінкою-детективом!
— Ну добрий день! Сказано ж в тобі в писаніях було: «Обряд із переодяганням у тварин і фольклорних персонажів», ельф тут яким боком до українського фольклору, га? — прокоментував Борис у білому пальті.
— Можеш бути, напрімєр, дідом! — реготнув Серж. — Або циганом!
— Ага, вже, — відповіла Цвіта, — ну якщо так, буду Хухою Моховинкою! От!
— Ким-ким? — перепитав Серж.
— Не вдавай, що не знаєш. Тільки невігласи не знають! — авторитетно відповіла Цвіта. — Пухнасте створіннячко, що живе в полі або лісі, маленький лісовий дух.
— Ага, ясно, — кивнув Серж, великий костюмер усіх часів і народів, — і шо у нас тут по костюмах, значить? Десь на горі в баби Гані там шапка моя дитяча кроляча на зав’язочках була, біла така, в ній ше голова як глобус. Ото будеш в ній Хуха натуральна! Настояща, як каже баба Ганя, вихухоль будеш!
І ще раз реготнув з власного дотепу.
Цвіта спопелила його поглядом і саме набрала повітря, аби сказати щось на свій захист, як утрутилася я.
— Дорогий Сірожа, — глянула я на нього критичним оком, — щось не пригадаю, щоб вас хтось уповноважував бути нашим костюмером. Сам собі роль уже вибрав? Чи застовбити за тобою Маланку?
— Е, ні. На Маланку я не підписувався, — буркнув Серж, — скажіть спасібо, шо я взагалі погодився брати участь у цьому цірк дю солєй.
— Спасібо! — вклонилася Цвіта низько до землі, змахнувши рукою. — Спасібо, няньку, шо ви з нами.
Борис пирснув від сміху. І продовжив шукати собі персонажа.
— Я шось не можу нічого для себе знайти! По ходу, мені світить бути отією нензою пелехатою, воно пише, що вбрання можна конструювати з очерету або хутра.
— Там на горі в баби Гані десь мають бути наші старі дитячі шубки бурого кольору. Ото три докупи складеш, на голову натягнеш, і чим не ненза? — надав свою експертну думку Серж.
І тут я могла би розповідати вам про підготовку до Маланки й саме відродження Маланки й водіння кози на селі дуже довго, емоційно й у всіх можливих пристрасних деталях, але мушу дещо скоротитися, бо, як каже баба Ганя «кому воно, оце нужне, хто його буде, оце, читать?!».
Тому скажу лиш одне: після численних «ау, ми шукаємо таланти» в надрах села ми віднайшли:
дяка, який співає басом, але невпопад — 1 штука;
тітку Ярину, тітку Гілєну й бабу Микитиху з двома зубами в роті, які співали в церковному хорі і яких нам найперше порекомендувала головиха Семеновна, — 3 штуки;
кагалу дітей, хлопчиків і дівчаток, різного віку та зросту, яких ми просто називали збірно й у множині «наші діти», — 9 штук (4 хлопчики і 5 дівчаток);
Павла Музику, якогось Сержевого товариша з дружиною і юною донькою із красивим сопрано, — 3 штуки.
Додайте сюди мене, Бориса, Сержа та Цвіту, вбраних от кутюр із високого баби Ганіного горища, маму й тата в якихось гуньках, бабу Ганю й заморську тітку Мальву в барвистих хустках, то будете мати приблизне уявлення про всю ту забаву, яка нещадно нависала над селом. Ми мали сім днів на генеральні репетиції, а тому добросовісно співали у виділеній нам кімнаті в сільрадихи-головихи. Борис психував, бо не виходило так гарно, як співала «Правиця» чи KAZKA, Серж був скептичний, віднайшов десь у кімнаті дозвілля бубон і сказав, що може регулярно в нього стукати і щоб на цьому дали йому спокій. Окрім співів і генеральних репетицій, ми з тіткою Мальвою ще раз відвідали старе сільське кладовище — шукали могилки її діда та баби, а тоді ще раз навідалися до Мирона, і вже цього разу тітка Мальва стиха плакала й щось приказувала, ніжно гладячи металевий хрест; а ще ми, звичайно, сварилися; Цвіта читала Шерлока Голмса й переглядала фільми про Енолу Голмс, батьки перебирали старі сімейні фотоальбоми, усі разом ми ліпили вареники з картоплею, з капустою і з гречкою та кисломолочним сиром, баби Ганіні фірмові.