Баба Ганя перехрестилася. А тітка Мальва співчутливо захитала головою.
— Ковбасюк ходить ше по селу, матньою трусить, але вже толку з нього мало. Панкратівна вмерла, дуже страшний рак до печінки їй був вчепився, і всьо. Та й таке. Йде час, люди вмирають, а хати ше стоять їхні…
— А той Мирон, шо з хутора приходив, не знаєш, чи живий ше? — тітка Мальва сховала погляд на столі поміж тарілок.
Цвіта уважно сканувала кожен тітчин рух, жест і мімічну зморшку.
Баба Ганя й собі погляд сховала. Замнулася.
— Не знаю, Мальво, скільки вже років спливло. Не чула я ніц про нього.
Тітка Мальва мовчки похитала головою і взялася пити узвар зі склянки.
Ми ще трохи погомоніли, а потім баба Ганя постелила нам трьом на великій хаті, як вона каже, а тітці — у боковій кімнаті. І поки вони там собі щось шепталися, ми позносили миски на кухню і стали колективно наводити лад. Без балачки на високих оборотах не обійшлося.
— Ти дурне? — розпочав нашу світську розмову Серж.
Борис витріщився на Сержа від несподіванки.
— Ти на що тільки шо підписалося? Маланка! Та ти хоч поняття зелене маєш, шо то? — Серж вирішив висловити Борису усе своє невдоволення на правах старшого брата. — Я, бляха, мало того шо й так втомився як віл, думав, ну відлежуся на селі, в спокої, в ситості. Все, що мені було потрібно для щастя, це дванадцять страв, трохи горілки з перцем, свіжого повітря й сну. Яка в час ночі Маланка? Я не підписувався на оце все!! Ти в нас за козу будеш, чи як?
— По-перше, чо ти кричиш? Ну приїхала старша людина зі своїми сентиментами й ностальгіями в Україну перед смертю. Може, то її останні дні? Шо тобі — шкода зробити їй Маланку?
— Зробити їй Маланку. — Серж повів очима. — Ну давай, погугли. Вперед, чого ти? Великий відродитель українських традицій на селі! Вперед. Я, прям аж зачекаю.
Борис демонстративно взяв телефон і щось почав діловито клацати.
— Ну, припустімо, от:
— Фольклорних персонажів, бляха. — Серж усім серцем не приймав наразі жодних традицій. — Слухай, а ти чо перед Мальвіною тією так вислужуєшся, га? Думаєш, вона тебе в заповіт свій упише?
— Меркантильна ж ти морда, Серж, ні серця вже в тебе не лишилося, ні совісті, — Борис ображено захитав головою і продовжив читати з інтернету: —
— Легко! Я з цієї ролі й не виходжу, — пожвавішала я. — Але, гадаю, роль молоді на селі ти дуже сильно переоцінюєш. Хіба пощастить. Ну або дітей позбирати. Чи дідів-бабів, з тих, в кого ще є порох в порохівницях.
— Кхгмб! — пирхнув Серж. — Геріатрична Маланка. Божевільня номер вісім.
— Так, я попрошу! — розійшовся Борис. — Не хочеш, не роби. Хто тебе заставляє? Без тебе щедрувати будемо.
— Та ти шо. Щедрувальник мені знайшовся. А ну защедруй! Бодай одну пісню, ага! Давай, давай! Ось твоя сцена. Щедруй!
Борис швидко поклацав у мобільнику. І вже за мить почулися акорди піаніно, біти й приємні дівочі голоси: «Чи вдома-дома, пан господар, щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям, на здоров’я».
— Ось, прошу дуже, гурт «Правиця» — «Щедрівка»! Цією почнемо! — урочисто оголосив він. — А є ще «Щедрик-щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка!» Ну слухайте, це ж класика Леонтовича. Пропоную оцю брати на біс!
Борис розійшовся не на жарт.
— А закривати будемо… закривати будемо… О! «Ой, сивая та й зозуленька!» Точно.
Серж подивився на Бориса, як на божевільного.
— Бачу, до когось уже зозулька явно прилетіла, — буркнув Серж, розставляючи миски до холодильника.
Борис не зважав і сяяв, як новорічна ялинка.
— Залишилося знайти молодь і вперед!
— І добре б знайти того Мирона, — озвалася Цвіта, яка висловила бажання пити чай, тільки б не йти спати.
— Думаєш, він ще живий? — озвучила я те, про що подумала ще одразу за столом.
— А хтозна. Але знайти треба…
Тітка Мальва лягла спати. Коли баба Ганя прийшла на кухню, у нас уже повним ходом кипіла нарада. Ми утрьох і Цвіта четверта постановили, що мусимо виконати тітчині три бажання: відвезти її завтра до старої хати, влаштувати Маланку й водіння кози на селі й знайти Мирона. Інакше ходити нам нензами по цьому світу до кінця свого життя. Вирішили таки розпочати з пошуків Мирона, бо то була найтяжча задача.